Шановні користувачі!
Хочу презентувати Вам нову збірку морально-духовного спрямування Наталії Юзько «Притчі». Це друга збірка поезій цієї тематики, перша була презентована на блозі в грудні 2013 року. Я, як і багато інших односельчан, дуже полюбляю поезію Наталії Григорівни і тепер пропоную всім насолодитися новими віршами поетеси, таких наповнених любов’ю до людей, до Бога.
Щастя
Зліпив Господь людину з глини.
Старався, щоб все вийшло досконало.
Роботу завершив тієї ж днини
Й помітив, що ще глина залишалась.
І Бог спитав: «Зліпити що тобі?» -
Звертаючись до того, що створив Він.
«Зліпи ще щастя», - просить чоловік
З надією, в душевному пориві…
Нічого Бог йому не відповів
І, не замислюючись навіть на хвилину,
Він глину в руку чоловікові вложив –
Мовляв, усе в твоїх руках, людино!
Експеримент
Оратор жваво розпинався:
«Ви всі повинні зрозуміти!
Я твердо сам переконався –
Свобода необхідна дітям!
Нехай живуть собі, як знають,
І роблять те, що заманеться!
Лиш так вони нам розкривають
Бажання розуму і серця.
Та тут зненацька перервався
Оратора гарячий виступ –
Господар дому сам піднявся,
Всі зрозуміли – буде диспут.
Та жестом він великодушним
В розарій гостя запросив,
І той здивований був дуже –
Бур’ян там все заполонив!
Оратор подив свій озвучив:
«Троянд не бачу в бур’яні!
Я хочу зрозуміти, друже,
Про що ви скажете мені».
«Троянди тут росли прекрасні, -
Господар гостеві сказав,
Всі сили віддавав я власні,
Щоб цей розарій процвітав.
Та вирішив в один момент
Город лишити без втручання –
Такий ось вам експеримент!
От так і з Вашим вихованням!»
Тягар
Гранітний камінь на верхівці пальми…
Що за жорстокий звичай? – запитай-но.
В Аравії так прийнято робити,
Щоб ріст верхів’я дещо сповільнити,
Щоб стовбур в товщину лиш розростався,
І плід рясніший соком наливався…
І Бог на нас тягар свій накладає –
Скорботи і страждання посилає.
Щоб ми, знайшовши сили проти бід,
В душі зростили свій духовний плід.
Перед хрестом
Так часто він на долю нарікав…
Та якось друг йому пораду дав:
«Ти бачиш у житті лише погане,
Від цього краще на душі не стане…
Життя ж, як хрест, сприймай його двояко:
Що в нього ззаду – лиш дошки і цвяхи,
А стань попереду – і там Спаситель,
Земного світу наш небесний покровитель.
Він дерев’яний хрест собою закриває,
Любов і віру нам благословляє.
Дивись на нього і хоч вчора плакав,
Сьогодні в серці з’явиться подяка…»
Два вовки
Мудрець онуку істину відкрив:
В людині кожній – боротьба вовків.
Один вовк представляє сили зла
І амплітуда почуттів у нього не мала:
Амбітність, ревність, ненависть і грубість,
Ще заздрість, жадібність, злослів’я, скупість…
А другий у житті несе добро,
Без нього б щастя в світі не було:
Любов і мир, надію і покірність,
Добропорядність, милосердя, вірність!
Для хлопчика було це відкриттям.
Він ще не думав так серйозно над життям.
Тому, замислившись, онук питає:
«Який же вовк вкінці перемагає?»
Дививсь мудрець в дитячі очі ті,
Усмішку заховавши в бороді…
«Запам’ятай, дитино, те, що чуєш –
Перемагає вовк, якого ти годуєш!»
Ґудзик
Жив чоловік не зовсім праведно на світі,
То ж вирішив життя своє змінити.
Старався добрі справи він робити,
Та змін до кращого у собі не помітив.
А якось йшов по вулиці додому
І бачить – ґудзик падає додолу.
В бабусі від пальта старого відірвався
І в пил дорожній зразу ж заховався.
«Та що там! Ґудзиків у неї ще багато,
Не буду ж я його в смітті шукати!» -
З такою думкою він все ж таки нагнувся
І ґудзика підняв, віддав й про те забувся…
Прийшов вже чоловіку час померти.
Побачив він терези смерті.
На шальці зліва – зло, його чимало,
А шалька справа зовсім пустувала.
«Все зрозуміло – переважить зло!
Чому ж все так? Чому не повезло?»
Аж бачить – ангел ґудзика приніс,
І чаша з добрими ділами тягне вниз.
І здивуванню чоловіка нема меж:
«Як зрозуміти, чи ти правильно живеш?
Я ж стільки добрих справ зробив, та їх немає!
Невже цей ґудзик зло перемагає?»
І ангел пояснив: «Робити треба
Гарні діла ради добра, а не заради себе!
Гордився зробленим добром, воно й пропало.
Про ґудзик зразу ти забув, й тебе це врятувало!»
Слухи
Він полюбляв злостиві слухи,
Ще й сам додати щось любив.
Про зло, хвороби, про розлуки
Він без розбору говорив.
Та якось сам відчув провину
За гріх, неправедне життя.
Й приніс священику повинну
Й сердечне, щире каяття.
Благав, що здатен все зробити,
Лише, щоб згладити свій гріх…
І став священика просити
Про допомогу чоловік.
Отець сказав перину взяти,
Піднятись на найвищий дах,
Її розрізати, порвати
Й пустити пір’я по вітрах.
Хоч здалось дивним це завдання,
Та чоловік не нарікав.
І про блискуче виконання
Священику він звітував.
- Ну, що, тепер нема гріхів? -
Отцю поставив він питання.
- Та ні, - священик відповів,
Бо це було не все завдання!
Тепер іди, збери все пір’я…
В очах помітив здивування,
Продовжив: - Маю я довір’я,
Що в тебе щире покаяння.
Та вже не можна розмістити
Ту шкоду, що твоє злослів’я
Всім людям встигло причинити!
Твої слова, як пух і пір’я…
Не в силі все компенсувати
Ти навіть щирим каяттям…
Злостиві слухи – не зібрати! –
Візьми урок на все життя!
Гроші
Вдалось багатому ввійти до раю…
- Місцевий ринок я найперше відшукаю, -
Заметушився звично чоловік, -
Мені ж бо тут лишатися навік…
І радості його не було меж
Від цін низьких і від товару теж.
Стиснувши гордо гаманець в руці,
Пішов покупки вибирати всі.
Дістав він гроші оплатити речі,
Та ангел ввічливо узяв його за плечі.
Багатієві в очі він вдивлявся
І чемно пояснити намагався:
- Пробачте, мушу вас розчарувати…
- У чому річ? – дивується багатий.
- Це справжні, не фальшиві гроші
Й товар я бачу тут хороший!
Та мовив ангел: «В обігу лише тут гроші ті,
Які комусь ви дарували при житті…»
На що ти налаштований…
Ось перед вами гамірна Нью-Йорк сіті…
Ідуть, говорячи про головне в житті
Два друга – індіанець і американець, -
Один – з провінції, а другий – городянин.
Тут індіанець раптом скрикнув дуже:
«Я чую пісню цвіркуна, мій друже!»
«Та що ти кажеш!» - і місцевий житель
Доводить другу: «Місто – не обитель
Для цвіркуна. Тут шуму більш, ніж досить.
Тут літаки, автомобілі, хмарочоси…»
Та індіанець все ж наполягає
Й уважно сам на клумбу поглядає.
А та квітує серед міста і народу,
Як поцілунок від життя і від природи.
І чоловік листочки розгортає –
Аж там цвіркун безпечно так співає,
Не знаючи, що він своїм співацьким хистом
Цілком міг стати і екзотикою міста.
Але, на жаль, його ніхто не чув…
«Як дивно! – городянин тут гукнув.
У тебе, мабуть,
слух феноменальний!»
«Та ні, насправді це все так банально!
Залежить все від того, як ти налаштований.
Ось подивись!» І друг заінтригований
Чекав, коли відкриється секрет.
А індіанець пригорщу монет
На тротуар поволі розсипає,
А сам на перехожих поглядає.
І перехожі почали всі озиратись
І вміст кишень своїх перевіряти –
Чи не у них монети загубились…
А друзі лиш на все оте дивились.
Хоч дзвін монет і не сильніший пісні цвіркуна,
Та цим підтверджується істина одна.
Вона доведена давно й не нова нам:
«Почуєш лише те, на що ти налаштований!»
Цена времени
Известным
став миллионером,
Вполне
он мог служить примером
Упорства,
силы и труда –
Не
отдыхал он никогда.
Душа
и тело на пределе,
Но
все-таки достиг он цели:
Всем
обеспечен и богат
Успехам
чрезвычайно рад.
Ввиду
того, что никогда
Не
жил без тяжкого труда,
Решил,
что следующий год
В
роскошной праздности живет!
Но
не успел принять решенье,
Какое
выбрать утешенье,
Как
план вдруг резко изменился –
Пред
ним нежданный гость явился.
Мороз
по коже пробежал –
Пришельца
сразу он узнал –
Не
кто иной, как ангел смерти…
Записку
он принес в конверте.
И
в ней та дата роковая
Через
мгновенье наступает!
Он
опыт в бизнесе имел
И
торговаться захотел:
«Проси,
что хочешь у меня,
И
жизнь продли хоть на три дня!»
Но
ангел все же не согласен…
«Спаси,
помилуй, мир прекрасен,
Дай
насладиться хоть денек, -
Молил
богач, - отложишь срок?»
Но
ангел был неумолим.
Нельзя
договориться с ним.
И
бизнесмен от горя сник
Поняв
– злой рок его настиг.
Стараясь
овладеть собой,
Смириться
с горестной судьбой,
Пытался
выглядеть достойно
И
5 минут просил спокойно.
«Они
нужны, чтоб на прощанье
Оставить
сыну завещанье».
И
ангел просьбу ту исполнил
«Ты
только поспеши!» - напомнил.
И
зная, что конец так близко,
Он
сыну написал записку:
«Ты
время, сын, свое цени!
Ведь
нету у него цены.
За
миллионы, что я накопил,
Я
даже часа жизни не купил!»
Инициатива
Работник
к барину зашел
С
вполне естественным вопросом:
«Хозяин,
я узнать пришел.
Боюсь,
что остаюсь я с носом.
Ты
пять копеек платишь мне
И
пять рублей – слуге Ивану…
Справляюсь
с делом я вполне –
Все,
как прикажешь, все – по плану».
Тут
барин посмотрел в окно:
«Как
будто сено на телеге!»
«Так
точно, барин, ведь оно!»
«С
семеновских лугов к нам едет?»
Пошел
работник разузнать.
«Вы
правы, барин, от Семена».
«Какой
укос, забыл узнать?»
«Пойду
спрошу, хватит силенок!»
И
возвратившись, доложил,
Что
сено первого укоса.
«Узнать
ты цену не забыл?» -
Хозяин
вновь дает вопросы.
Опять
сходил и все узнал.
«По
пять рублей телега сена».
«А
торговаться ты не стал?
Ведь
не всегда все неизменно».
«Я
что-то и не догадался», -
Работник
тихо говорит…
А
тут Иван, как вихрь, ворвался,
И
жизнью взгляд его горит!
Я,
барин, встретил сена воз,
С
семеновских лугов то сено,
По
пять рублей, первый укос.
Но
ведь не все так неизменно.
И
сторговался я по три.
Загнал
во двор, там разгружают.
Иди,
хозяин, посмотри,
Тебя
ведь люди уважают!»
И
барин поспешил во двор…
Кивнул
Ивану он учтиво
И
к первому направил взор:
«Ну
что, зарплата справедлива?»
А ким я ще міг стати?
Один з братів успішним був
І сенс життя він осягнув,
А другий брат злочинцем став
З послужним списком грішних справ.
«Як сталось так? – це журналісти
У грішну душу хочуть влізти.
Повинно ж мати десь причину
Негідне це життя, злочинне.
Засуджений враз без вагань
Дав відповідь для всіх питань:
«Пияцтво, бідність, бійки в хаті…
То ким же я ще міг стати?»
А кілька спритних журналістів
До брата, що шановний в місті,
Прийшли з подібним запитанням:
«Відомі всі ваші надбання.
Скажіть, то що найбільш впливало
На те, що досягли немало?»
І брат на мить лиш зупинився…
«Як я в житті всього добився?
Пияцтво, бідність, бійки в хаті…
То ким же я ще міг би стати?»
Истинное
богатство
Решил
богач в деревню сына взять,
Чтоб
там он многое сумел понять:
Пускай
увидит, как бедны, бывают люди,
Тогда
к богатству только он стремиться будет.
И
чтобы сын смог жизнь свою сравнить,
Решил
богач на ферме с ним пожить,
В
кругу семьи, что была так бедна,
Зато
радушием и щедростью полна.
И,
возвратившись в свой роскошный дом,
Решил
богач поговорить о всем:
«Вот
путешествия окончен срок…
И
что ты понял для себя, сынок?»
«Все
было просто замечательно, отец!
Теперь
я в мыслях разобрался, наконец.
Неповторимые
ты дни мне подарил –
Я
нашу жизнь и тех людей сравнил.
У
них четыре пса, у нас – всего один,
У
них есть море, и в нем каждый – господин,
А
наш бассейн в саду – как украшенье,
Он
с морем не идет в сравненье.
Нам
ночью светят лампы, фонари,
А
им сверкаю звезды до зари…»
Такой
реакции отец не ожидал.
На
сына глядя, что сказать – не знал.
А
сын, восторга не скрывая,
Добавил:
«Вот теперь я знаю,
Насколько
могут быть богаты люди…
Урок
твой в памяти моей всегда храниться будет!»
Дотик майстра
Торги сьогодні дуже мляві,
Та як же будуть вони жваві,
Коли поставлені на продаж
Старі скрипки, що вийшли з моди.
Та ще й понищені добряче…
І кожен, хто підходить, бачить,
Що струни вже пообвисали
Й подряпини аж заснували,
Як павутинням, їх тіла,
Тому й ціна була мала…
Тож розпорядник без надії,
Що будуть гори золотії,
Первинну суму проказав –
100 доларів пропонував.
Аукціон не розкрутився…
Сто п’ять, сто двадцять – і спинився.
Торги продовжитись не можуть –
Хто тут торговцю допоможе?
Сто двадцять – раз, сто двадцять – два…
Та раптом сива голова
З партеру зали показалась
Й сюди повільно наближалась.
Цей чоловік узяв смичок,
Зробив до центру зали крок,
Протер стареньку скрипку ніжно
Й торкнувся струн він дивовижно…
Зал заворожено завмер –
Всі вражені були тепер –
Небесна музика звучала
І в душу кожну проникала.
Вона несла в серця надію,
Пробуджувала віру в мрію,
Сягала спогадом в минуле,
Згадала те, що вже забули…
Когось вертала до життя,
Чи вимагала каяття,
Тривожила, жаліла, злила –
Байдужих в залі не лишила.
Коли мелодія затихла,
Торговець мовив залу стиха:
«Хто іншу суму пропонує?»
І тут, не вірячи, він чує,
Сказав хтось тисячу, хтось дві –
Аж не вкладалось в голові.
Торговець вже закляк від подиву…
Аж ось: «Три тисячі! І – продано!»
Глядацькі тут аплодисменти
Важливість свідчили моменту.
Хтось запитав: «У чому справа?
Як скрипка дорогою стала?
Й чому її престиж піднявся?»
- Бо майстер струн
її торкався!
Ми всі – подряпані скрипки,
Не всіх торкаються смички,
Бо в долях наших – більше прози.
І закривають сонце грози…
Та всі спроможні ще заграти,
Небесним звуком здивувати
І розтопити повсякдення
Красою, вірою, натхненням.
Душа про допомогу просить –
І дотику лиш майстра досить.
Почни з себе
Він турбувався про дружину,
Помітивши проблеми з слухом.
Сховавшись якось їй за спину,
«Ти чуєш?» - їй шепнув під вухом.
І відповідь не діждавшись,
Він інше місце відшукав.
Так само тихо, як і завше,
«Мене ти чуєш? – запитав.
А результат той самий вийшов –
Він відповіді не почув…
Тоді він підійшов поближче
І знов: «Ти чуєш?» - їй шепнув.
Він добивався свого вперто…
Та тут дружина повернулась:
«Я кажу «так» уже вчетверте», -
І чоловікові всміхнулась.
Олівець
В коробку майстер олівця поклав,
І зразу ж настанову йому дав:
- Ти п’ять речей повинен пам’ятати,
Тоді висот лиш зможеш досягати.
По-перше, дай комусь себе в руці тримати,
Лише тоді пізнаєш та багато.
По-друге, мусиш біль перетерпіти,
Коли тебе захочуть підточити.
Та після цього кращим станеш ти
І ближчим до життєвої мети.
По-третє, сам ти будеш здатен
Свої ж помилки справно виправляти.
А по-четверте, знай, що серцевина –
У тебе найвагоміша частина.
А ще – паперу не перебирай,
На будь-якому слід свій залишай:
Чи легко буде там писати,
Чи буде грифель приставати,
Чи, може, треба ще не раз
Одне й те ж місце поновляти…
І хоч в якому будеш стані,
Малюй так, наче це – востаннє!
І хай залишиться огризок,
Ти не здавайся – все дописуй.
А важко буде – не зламайся –
В параграф перший повертайся.
Чи можемо самі ми щось міняти…
В компанії Microsoft вакансія з’явилась –
Тут нещодавно місце двірника звільнилось.
І чоловік зрадів: «Почало везти!»
Адже пройшов співбесіду і тести.
І менеджер по кадрах радий дуже:
«Ви нам підходити у всьому, любий друже!
Лише залиште Ви адресу електронну,
Щоб було все і чинно, і законно.
Ми повідомимо, коли прийти Вам на роботу,
Які обов’язки у Вас, які турботи».
«Та в мене ж і комп’ютера немає!» -
На те їм чоловік відповідає.
«Невже? То це все в корені міняє!
Оскільки віртуально Вас немає,
То й на роботу Вас не можемо ми взяти.
Не в наших планах в цьому щось міняти».
Розбилась мрія об стіну традицій…
І чоловік, не маючи амбіцій,
Дістав останню грошову купюру
І на всю суму яблук накупив, як здуру.
Аж тут у голову прийшла одна ідея,
І чоловік аж загорівся нею:
Він став попід будинки сам ходити
Й пропонувати яблука купити…
Так грошей в нього стало більше вдвоє.
Він почувався мало не героєм,
Тому що це вже тричі повторив
Й новий для себе він секрет відкрив,
Що випадково сам знайшов ще вільну нішу –
Товар з доставкою розходиться скоріше.
Тут можна немалі прибутки мати,
Якщо все мудро організувати.
Тож чоловік вставав усе раніше,
Додому повертався все пізніше.
Зате отримав перші результати –
Зумів автомобілі він придбати.
А далі пішли справи стрімко вгору
І наробили в місті вже фурору!
Він – супермаркетів мережі власник,
І сам дивується з досягнень власних.
І ось, замислившись про майбуття,
Застрахувати вирішив своє життя.
І страз агент вже після перемовин
З повагою до бізнесмена мовив:
«Адресу електронну лиш залиште
Й оформлення на мене все облиште».
Як і раніше, чоловік признався –
З комп’ютером ніколи він не знався.
І не вважав потрібним його мати,
Хоча і мав можливість вже придбати…
Яке ж у страз агента здивування!
Це вперше в практиці і, мабуть, що востаннє!
Успішний бізнес, й досить вже серйозний,
Керований майстерно, віртуозно!
«А уявляєте, вже ким би досі стали,
Коли б комп’ютер Ви придбали?»
І чоловік, замислившись, сказав:
«У Microsoft я двірником би працював!»
Совет
Как-то
встретились садовник и поэт…
Пообщавшись,
первый дал совет:
«Слушай,
друг, дарю тебе идею!
Я,
конечно, так, как ты, умею:
Розы
– слезы, грозы и морозы –
Мне
под силу и стихи, и проза…
Но
желанья, к сожаленью, нет.
Не
мое все это, но ведь ты – поэт!
Я
подробно распишу сюжет,
Ну
а ты состряпаешь сонет».
Улыбнулся
лирик и ответил:
«Если
ты нуждаешься в совете,
В
благодарность научить сумею,
То
есть, тоже подарю идею!
Ты
огрызок мой от яблока возьми,
С
него семечки все в землю посади.
Поливай,
ухаживай, лелей,
Теплотой,
любовью обогрей.
Пролетят,
как миг, за годом год –
У
тебя, гляди, и сад растет!»
Даже
правильным словам доверья нет,
Если
дилетант дает совет.
Немає коментарів:
Дописати коментар