Поетеса нашого краю Наталія Юзько

Презентація поетичної збірки Наталії Юзько "Стаоаюсь у майбутнє не дивитись..."



Презентація нової збірки поезій Наталії Юзько «Притчі» Тут Ви ознайомитесь з другою, новою збіркою "Притчі"

Презентація поетичної збірки Наталії Юзько "Притчі" Тут, шановні користувачі, Ви ознайомитесь з новою збіркою поезії "Притчі". 


"В ручках умілих папір оживає…" Вірш Наталії Юзько





Юзько, Н. Найважливішого я все ще не сказала…: збірка творів. – Ладижин: Ладижинська друкарня, 2009. – 162 с.
Юзько Наталія Григорівна народилася 26 травня 1970 року в  селі Заозерне Тульчинського району Вінницької області. У 1984 році закінчила школу і вступила до Вінницького педучилища, яке закінчила  з відзнакою. З 1988 по 1994 рік навчалась в Одеському  держуніверситеті ім. І.І.Мечникова на історичному факультеті.
Зараз працює в Заозерненській ЗШ І-ІІІ ступенів учителем  початкових класів, етики та образотворчого мистецтва. Має вищу категорію.
Разом з чоловіком виховує трьох донечок.
Писати вірші почала ще з шкільного віку.
У 2010 році вийшла в світ збірка поетичних творів  «Найважливішого я все ще не сказала». В цьому ж році Наталія Юзько  отримала приз читацьких симпатій у конкурсі «Майстри поетичного слова» (м. Ладижин). Поетичні твори неодноразово друкувалися в  газетах «Нове місто», «Тульчинський край», «Православный  собеседник», звучали по районному радіо.
У травні 2011 року Наталія Григорівна стала лауреатом  Всеукраїнського конкурсу-фестивалю з предметів морально-духовного  спрямування в номінації «Духовна лірика». Свої твори Юзько Наталія пише від душі, присвячуючи дітям, рідним, близьким, друзям, рідній школі, оспівуючи природу.
Улюбленим жанром авторки є притчі, в яких розглядаються  найважливіші філософські питання.  З березня 2013 року – член літературно-мистецького об’єднання  «Оберіг».
Авторка висловлює вдячність за сприяння і спонсорську допомогу голові сільської Ради села  Заозерне Марцинюку Василю Григоровичу та   підприємцю села Василівки Макогонюк Валентині  Костянтинівні.

Книга складається з розділів:
- І хочеться сказати щось значне;
- Рядки історії живі;
- Для мене школа – це життя частина
- З раннього;
- Рідним і близьким;
- П’єси;
- Сценарії.

І хочеться сказати щось значне…

***
Тепер так легко пишуться вірші…
Це не талант, це, мабуть, просто зрілість.
Мої слова, що линуть від душі –
Це дар мені, що зветься Божа милість.

Рядки влягаються , як трави молоді,
Що в ритмі танцю слухаються вітру,
Як легкий бриз, як кола по воді –
Тихенько й ніжно, як видіння світле.

І хочеться побути в самоті,
Подалі від усіх, де лише я і вітер,
Згадати юність, роки молоді
Із безтурботним яблуневим цвітом,

Коли наївне все і трепетно-п'янке,
Напіввідоме, малозрозуміле,
Коли майбутнім часом все живе,
В минулому копаючись невміло.

І хочеться сказати щось значне,
Про що раніше ще не говорили:
Що все проходить, і життя мине,
Тож жити треба, щоб щодень був милий.

І вже, здається, виросли слова,
І , начебто, вже й сказано немало,
Та головного все-таки нема,
Найважливішого я все ще не сказала…
                                                     2009 р.
***
Буває так скорботно на душі,
Здається, що нема вже сили жити…
Тоді мене рятують ці вірші –
Мої думки, що можуть говорити.

Тоді слова складаються в рядки,
І тихо твориться маленька нова повість.
То ніжна, як троянди пелюстки,
То строга і сувора, наче совість.




Тоді потроху тане пустота,
Наповнюючи душу новим світлом,
І воскресає в серці віра та,
Що нас тримає над шаленим світом.

Я знову певна, треба йти вперед,
Примусити себе, зібравши сили,
Не просто жити, а нести свій хрест,
Стиснувши зуби, розпрямивши крила.

Самому йти, та ще когось вести,
Вказати шлях, загубленому в світі.
Не пожаліти сил і доброти,
І жити так, щоб ще й життю радіти.
                                          2009 р.
І так кожен день…

Нарешті поснули, і день закінчився,
І час вже давно перевалює північ.
Від ночі маленький шматочок лишився,
Схід сонця вже скоро вітатимуть півні.

І зараз лиш можна з думками зібратись,
Продумати день, свої дії і вчинки,
Про щось пожаліти, в чомусь розібратись,
Молитву сказати і йти до спочинку.

І так кожен день – суєта й колотнеча.
І безліч «важливих» всіх справ розпочатих…
І той марафон, де в кінці – порожнеча
Пора вже, мабуть, кардинально міняти.
                                            2009 р.
Іронія часу

Хотілось підсніжник в віршах оспівати,
Як перший провісник, як промінь весни.
Не встигла слова я найкращі дібрати,
Як ряст і фіалки розвіяли сни.

І зелень навкруг соковито налилась,
І подих черемхи збиває думки,
Бджолина сім’я у дуплі поселилась
І з першим промінням цілує квітки.

А там соловей розбудив всю долину:
Кульбабу, дзвіночки, траву череду;
Метелик барвистий ромашку покинув
І вибрав троянду собі молоду.

Заквітчану землю не просто впізнати –
Немов наречена у пишнім вінку.
І щойно лиш жайвір насміливсь співати,
Як чути жниварську вже пісню дзвінку.

А час так летить, що не в змозі догнати,
Хоч як поспішай і прискорюй ходу …
Хотілось підсніжник в віршах оспівати –
Пора вже копати жоржини в саду…
                                              2009 р.

Моя опора – це сім'я.

Мій крик душі, моя печаль,
Моя біда, що не минеться.
То огортає серце жаль,
То вже терпець от-от урветься.

Де взяти сили для життя?
Як, спотикаючись, не впасти?
Моя опора – це сім'я.
Тут горе є, та є і щастя.

Коли ми всі, коли ми разом,
То легше і біду долати.
І добра чаша переважить,
Лиш щоб терпіння не втрачати…
                                     2009 р.
Я скажу від усіх приречених…

Чому? Це зболене до краю
Питання розпачу у змучених батьків.
«Чому й за що моє дитя страждає,
Ніхто ж насправді цього не хотів?»

За що? Це рідних вічний крик довкола.
Де той промінчик в цій страшній безодні???
Ніхто не зна й не знатиме ніколи,
Бо це, напевно, промисел Господній.

Я скажу від усіх приречених:
Калік, душевнохворих, інвалідів:
Ми неспроста живем між забезпечених
Здоров’ям, щастям і добром сусідів.

У кожного із нас – глибока місія,
Життя, якого, звісно, не просили.
Це ще не Божий суд, це лиш комісія,
Це перевірка витримки і сили.

Ми неспроста у цьому злому світі,
А щоб додати людяності вам,
В душі щоб милосердя пробудити
І дати волю серцю, не словам.

Немало нас, але й не так багато,
Щоб зупинити цю духовну кризу.
Життям своїм ми хочемо сказати:
Спиніться, люди, не летіть донизу.

Стрічайте ранки і радійте з цього,
Радійте сонцю, й квітці, що розквітла.
І пам’ятайте, що багато в кого
Немає й часточки в житті такого світла.
                                                    
Цінуйте кожну мить життя земного,
Його не лайте в час невдачі спересердя.
Існує шлях, ви не схибніться з нього:
Глибока віра, участь, милосердя.
                                               2009 р.

Тобі

Чомусь пишу «поеми» про чужих –
Про добрих і про злих, та не про тебе.
Хіба немає в мене слів таких,
Які б тобі сказали все, що треба?

Але хіба потрібні нам слова,
Коли ми знаєм все з тієї миті,
Як погляди зустрілись і нема
Вже таємниць між нами, всі розкриті.

І хто сказав, що почуттів нема?
А як би ми несли цю ношу поодинці?
І хто б втішав, коли вже сил нема,
Коли вже відчай переповнив вінця?

Недарма кажуть – в радості й біді…
І хоч моментів радості так мало,
Вона подвоїться, і вже хвилини ті
Поможуть, щоб терпіння не пропало.

І горе наше ми розділим вдвох –
Хоч трішки легше нам від цього стане.
Ти не здавайся, нам поможе Бог,
І те, про що ми мріємо – настане.

Ти не здавайся, я ж у тебе вірю,
І це мене тримає на плаву.
І поки ти несеш любов і віру,
Лиш доти я надією живу.
                                   2009 р.
Бажання

Я хочу, щоб для будь-якої мрії
Ти був завжди єдиною межею,
І щоб ніколи не втрачав надії,
І завжди жив у злагоді із нею.

Ми разом будем до кінця іти.
Ти ж добре знаєш, я – не просто жінка:
В життєвій книзі, що читаєш ти,
Я – перша, й , думаю, остання я сторінка.

Із всіх твоїх турбот і дум
Я взяти хочу хоч би половину.
І раптом хай прийде тобі на ум:
Хоч як нам важко, але ти повинен

Всі наші біди з гідністю долати,
Творити, жити, мріяти, радіти, -
Крізь сірі будні й рідкі свята
Потрібно йти і це життя любити.

                                        2003 р.
Матері
Скільки тобі довелось пережити
Знає лиш Бог і ще трішечки я,
Але твій дух не зуміли зломити,
Сильна і ніжна, найкраща моя!

Роки пливуть – їх не в змозі спинити,
Але навіщо їх хід вповільняти,
Адже це ти тільки вмієш так жити:
Світ цей любити, людей поважати.

Кажуть, що можна усе вибирати.
Вибрать не можна лиш матір нізащо,
Бог не дозволив мені тут страждати –
Вибрав він сам мені маму найкращу.

Рідна моя, найдорожча людино,
Хочу для тебе я небо схилити,
Хочу, щоб завжди, щоб кожну хвилину
Ти могла в спокої, в радості жити.

Я пам’ятаю ці лагідні руки,
Що мене гріли, ростили, любили.
Хай їх так само цінують і внуки,
Дай тобі, Боже, здоров’я і сили.
                                            2000 р.
***
Щоб матері вдячність і шану віддати,
Ніхто не придумав тих правильних слів.
Хоч їх може бути багато-багато,
Та все ж ти не скажеш усе, що хотів.

Тож хай наші душі відчують те світло,
Що навколо тебе наповнює світ.
Хай в кожному з нас хоч на хвильку розквітне
Твій сад доброти і душевності цвіт.

Хай очі сіяють твої променисто –
Вони віддзеркалюють нашу любов.
Хай посмішка сяє барвистим намистом,
І щастя нанизує знову і знов.

Безмежне терпіння, любов і турбота –
Це твій відпрацьований спосіб життя.
Духовна молитва, фізична робота –
Це те, що дає тобі силу буття.

Як хочеться все нам для тебе зробити,
Щоб жила ти в радості і без тривог.
Ти маєш в здоров’ї ще довго нам жити,
Хай скрізь і завжди береже тебе Бог!
                                                2009 р.
Матусі

Ти любов материнську дарувала нам щедро,
І, як птаха, від бід закривали крилом.
Ти хоч трохи спочинь, вже прийшла наша черга
Уклонитися низько, схиливши чоло.

Вже настала та мить, коли час віддавати
Ту безмежну любов і незгасне тепло,
І збагнути незмірну глибінь слова «мати».
З ним достойні лиш стати «любов» і «добро».

Всі слова вже затерті, зате справедливі,
Адже линуть не з книжки, а йдуть від душі.
Тож хай дні твої будуть , як весни – щасливі,
А страждань нехай більше не буде в житті.

Ти живи нам, рідненька, щонайменше сто років.
У будь поруч сьогодні, і завтра, й завжди…
Нехай будні несуть не тривоги, а спокій,
І хай свята примножаться у твоєму житті.

І хай Бог тобі вділить здоров’я і сили,
Бо ніхто так не вміє життя це любити:
Усміхатись крізь сльози, коли жити несила,
Не жалітись і тліти, а боротись, горіти.
                                                        2008 р.
Татові

Лише в біді нам розпізнати вдасться,
Що радість так невтомно з нами йшла,
І лиш у горі ми збагнем, що щастя
Ще так недавно доля нам несла.

Та раптом злого болю чорні стріли
Залізли в душу моторошним сном…
І світ весь темна хмара вкрила,
Опутала своїм страшним крилом.

І все серйозно , а не жартома,
І час від часу сили вже нема.
Та віра є , надія не вмирає,
Адже без неї майбуття немає.

Наш любий, рідний і найкращий тату,
Всім серцем будемо за тебе вболівати,
Молити Бога, всіх святих благати:
Нехай поможе нам, нехай врятує тата!

А як усе минеться, ми в садочку
Накриємо полянку в холодочку:
Всі ми , Аліна, Віка і Уляна,
Хіба компанія погана?

Заради цього жити варто,
Адже коли розкриєш ти план-карту
Свого життя, побачиш чітко:
Далеко дуже фінішна відмітка.

Будь молодцем, вір у найкраще,
І не здавайся ти нізащо.
Залиш свій страх, забудь тривогу,
Довірся долі, лікарям і Богу.
                                                2005 р.
***

Не ювілей сьогодні і не кругла дата,
Та рік цей в нас по-справжньому щасливий,
Адже ти вдруге народився, тату,
Долаючи пітьми страшної чорні крила.

І все збулось, як ми того хотіли,
І зболені уста прошепотіли: «Буду жити!»
Як щиро ми за тебе всі раділи –
Почуті Богом наші всі молитви!

Ми зичим тобі сили і натхнення,
Радій життю і усміхайся щиро.
Під Божим і людським благословенням
Хай світ твій повниться добром і миром.

Заради рідних, друзів і любимих внуків,
Переборовши труднощі й хвороби,
Повинен ти пройти свої сто років
І не зійти з життєвої дороги.
                                         2005 р.

Раїсі Дмитрівні присвячується…

Над липами розлогими синіє звичне небо…
Все, як завжди: робота, метушня,
Та є одне «але» - спішити вже не треба
Не кличе дзвоник, як колись, щодня.

Книжки, конспекти, зошити, уроки –
Те, що недавно ще складало сенс життя
Враз відійшло, нема вже з ним мороки,
Та все ж воно в душі, не щезло в небуття.

Прожили школою Ви ледь не півстоліття.
Щодень, як допінг, дзвоник на урок.
То ж дай Вам, Бог, здоров’я й довголіття,
Не допусти ні горя, ні тривог.

Вже в перших учнів виросли онуки,
І їхні долі Вам вручали знов,
Бо впевнені, що віддали в надійні руки,
В яких знання, вимогливість, любов.

Змінився ритм життя, а час біжить невпинно,
Роки промчали в вічному труді…
Доземний наш уклін, Вам , дорога людино,
За щире серце й руки золоті.

Родина вся: сини, невістки, внуки –
Усі , кому віддали Ви життя своє, Ми
щиро вдячні і цілуємо Вам руки,
Спасибі Богу, що така у нас ви є.
                                             2003 р.
Зимова симфонія

Серед гарячих барв осінніх
Вражає новою красою
Букет із кольорів весільних,
Що так і сяють білизною.

В цих квітах – чистота і ніжність,
В них те, про що забули ми:
В них лід і холод, біла сніжність,
У них – симфонія зими.
                                     2000 р.
Кольорові сни

Сни бувають дуже різні:
І веселі, й навіть грізні,
Про дива і про пригоди,
Про планети й про природу.
Але всі вони чудові,
Сни дитячі – кольорові.
                                 2000 р.

Краса завжди буде красою

Чарівний світ квіткових снів
Вражає свіжістю новою…
Мільйони сплине хай років,
Краса завжди буде красою.

Її не зіпсують літа,
Наш давній світ живе ж відколи!
І геніальна, і проста
Жива краса не вмре ніколи!

                                 2000 р.
Рядки історії живі

Сповідь воїна – афганця

Присвячується моєму однокласнику
Басарабу Віталію та всім воїнам-інтернаціоналістам.

Ще молодий, а ветеран,
Ще в снах моїх болить Афган.
Це так недавно і давно –
Війна насправді, не в кіно.

Ташкент – Шиндант, аеродром,
Цей шлях літак прошив крилом.
У всіх новоприбулих – шок:
Кругом лиш гори і пісок.

І вертольоти, й літаки,
В вогні солдати – новачки.
Від спеки все кругом горить,
Уста засохлі просять пить.

Гірські дороги бачу й нині,
Круті дороги – серпантини.
Через Саланг колона йде,
І КШМ її веде.

То шлях дорогою життя!
Комусь він був без вороття,
А хтось до пострілів вже звик,
Без них, як свято без музик.

Та роздирає серце туга,
Коли ти бачиш очі друга,
Що гаснуть в тебе на очах,
І душу огортає страх,

І жалить підло, як змія:
«Та це ж війна, а коли я…»
І, як міраж, той силует –
В молитві – матері портрет.

Те слово матері спасе,
Її молитва – над усе.
З тобою, як незрима тінь,
Духовна єдність поколінь.

Спитаєш ти: « А в двох словах,
Як там було? Не по книжках,
Не по статистиці сухій,
Де тільки мертвий і живий?»


- А коротко: нестерпна спека,
І пісня мамина далека,
І чай з верблюжих колючок,
І спогади про свій садок.


До джерела ще так далеко –
Два роки йти за кроком крок…
І ти, як зморений лелека
Від поту й крові вже промок.
АК, бронежилет і каска,
Бакшиш від наших шураві –
Це не заморська нова казка –
Рядки історії живі.

І над усім цим – небезпека,
Неначе зведений курок.
Яка ж у смерті картотека,
То знає , мабуть , тільки Бог.

Як чорний крук, Чорний тюльпан –
Несе біду Афганістан.
Сховав надію матерів
В коробках цинкових гробів.

А в час затишшя – всі в ударі:
В кого баян, в кого гітара.
І ллється пісня про кохану
В горах пекельного Афгану.

Лиш тут насправді розумієш,
Що зрадити ти не зумієш.
І що тобі не влучать в спину,
А будеш битись до загину

За честь і доблесть Батьківщини,
І сльози матері й дівчини…

***
Що б про війну цю не казали,
А іспит ми на мужність здали.
                                    2009 р.

Село Василівка
( історія у віршах).

Історія нас вчить любити,
І цінувати те, що є.
Коли минуле не згубити,
То і майбутнє тоді є.

Не час ганьбити і судити –
Мов, з висоти усе не так,
А просто хочеться здійснити
Маленький екскурс у віках.
***
Селу чотири сотні літ …
Події йшли, забувши втому.
І тут, як в озерці малому,
Історії відбився хід:

Доба кріпацтва і козацтва –
Це час важких випробувань.
Нові історії абзаци –
Часи неволі і страждань.

Епоха визвольних боїв,
Епоха боротьби за волю …
І тут один із Василів
Рішив змінити свою долю.

Втікаючи від чужаків,
Потрапив він на наші землі.
Тут поселитись він схотів
Серед ставків, річок і зелені.

Незайманий допоки край
Для нього врешті став домівкою.
Цей мальовничий, тихий рай
І досі зветься Василівкою.

***
Село росло, село міцніло,
Зростало новими людьми,
Та бідність вже селян заїла –
Привласнювали все пани.

Служили люди пану польському,
Робили важко в полі панському.
Село належало Потоцькому,
А той продав його Сабанському.

Жилось селянам дуже важко:
Малоземелля, неврожай – біда.
Та кожен борсався, як пташка,
Не кинувши свого гнізда.

***
Яке ж село без духу Божого,
Без слів молитви помічних?
І ось для кожного прихожого
Відкрився храм – душ рятівник.

Він досі нас скликає дзвонами
До служби Богу, до добра,
Щоб жить за Божими законами,
Щоб благодать усім була.

***
Пройшло немало – десь сто років,
Чекали всі подію цю:
При церкві, десь за кілька кроків
Відкрили школу приходську.

А на околиці Сабанський
Створив екзотики куточок:
«Звіринець» - заповідник панський,
Природи справжньої шматочок.

Зі всього нашого Поділля
З’їжджались шляхтичі до нас
Проводити своє дозвілля,
Пополювати, вбити час.

А в іншім кінці Василівки
Сабанський збудував нараз
Для себе і сім’ї домівку –
Розкішний на той час палац.

***
Та час несе з собою зміни:
Повстання, страйк, переворот.
У владі сталася заміна –
Зажив надією народ.

Земля за новими декретами
Пішла у власність біднякам.
І рамкам з новими портретами
Молились люди тут і там.

А згодом – колективізація
І розкуркулення погром.
Загальна ця перетрубація
Торкнула і село крилом.

І комсомол, хати-читальні,
Лікнеп та перші драмгуртки …
Життя пливе поволі далі,
Працюють люди залюбки.

***
Та раптом червень! Сорок перший
Приніс розруху, смерть, руїну …
Своїм жалом фашистський шершень
Розбив добробут, мир, країну.

Лишивши рідний край, домівку,
Йшли чоловіки на війну,
Щоб захистити Василівку
Й Вітчизну, на весь світ одну.

***
Не повернулись – дев’яносто два…
Вже на могилах виросла трава,
Вже внуки й правнуки повиростали,
Та вдячна пам'ять наша ще жива.
Ми не забудем вас й ніколи ще не забували.
Згадаймо всі загиблих ми василівчан,
Вклонімось доблесті своїх односельчан,
Вшануймо пам'ять їх хвилиною мовчання,
Їх подвиг стане хай для нас повчанням.

***
В тилу – своя біда, свої поневіряння,
Все розграбовано фашистською ордою.
Нові порядки і нові страждання
Під окупантською ногою.

Та жили, вчились, працювали
Так, як уміють наші люди.
Із зрадниками воювали,
Які, на жаль, бувають всюди.

А після звільнення села
Була робота немала:
Копали, сіяли, збирали –
Все Перемогу наближали.

***
А далі – роки відбудови.
І знову труд, нелегко знову
Ще не забули тридцять третій –
Настав голодний сорок сьомий.
Все витримали ваші плечі,
Хоч було важко скрізь, в усьому.

Так виріс клуб, бібліотека,
Контора, школа, магазини.
І досі трудяться нелегко,
Працюють люди без упину.

В саду, у полі, на роботах,
Як бджоли, в праці, у турботах.
Як жінка у ясних обновах,
Цвіте село в новобудовах.

Жовтим мереживом у нас
Обплів людські оселі газ.
Моргає оком голубим,
Тепло приносить в кожен дім.

Оброблені усі поля –
Не має спокою земля,
За працю дякує врожаєм –
Пахучим , свіжим короваєм.

Вночі ж село собі дрімає,
Лиш на сторожі ліхтарі …
Десь тихо музика лунає,
Хтось небо зоряне вивчає,
А люд трудящий спочиває,
Щоб стати вранці до зорі …

Такий ось вийшов наш сюжет,
Такий у нас менталітет.

***
Ось і історія села …
Події, факти, а не лиш слова …
І може будете далеко,
Згадайте у гнізді лелеку,
І тихі верби над ставком,
Вечірню пісню за «Ріжком»,
І постать матері з платком
(Сльозу не видно так здалеку),
Високі мальви під вікном,
Пиріг гостинний за столом,
Слова усі, що вчила мати –
Багато є чого згадати …
Шануйте, люди, цю домівку –
Цю рідну серцю Василівку!
                                  2009 р.
Моя Василівка

Я хочу правду розказати
Про те село, де моя мати
Від перших днів своїх жила
Й мене, малу, в життя вела.

Я знаю добре, Батьківщина
Для всіх нас – наша Україна.
І в серці спокій, мир і рай,
Бо я люблю свій рідний край!

Мою маленьку батьківщину,
Цю неповторну і єдину,
Ту, де живе моя родина,
Ту, що душа до неї лине.

Це тихий, затишний куточок.
Куди не глянь-там ліс, садочок.
Село, де стільки Василів,
Навряд чи ще б ти десь зустрів!

Мій край батьківський -Василівка,
Немов в намисті красна дівка –
Спустила верби-коси в став,
Щоб вітер їх не розплітав.

Село красою мальовниче,
Воно дітей своїх покличе
То дідусевими казками,
То вишитими поликами,

То диво-піснею журбою,
Що лине хвилею дзвінкою,
То маминими молитвами,
Що скрізь і завжди поруч з вами.

Моя пісенна Василівка,
Для мене рідна ти домівка.
Люблю я ніжною любов’ю
Оту криничку під вербою.

А ліс «Звіринець» і «Ріжок»,
Як із бабусиних казок.
Нам є куди вертатись знов:
Там теплий дім, де є любов.

Тут магазини, клуб і школа,
Порядок, затишок довкола.
А на узгір'ї - Божий храм
Благословляє щастя нам.

Церковний дзвін дзвенить, як совість,
Озвучує життєву повість,
Що довжиною сотні літ,
Він залишає в душах слід.

За всі чотири сотні років
Ти знало все: тривогу, спокій,
Війну, розруху, правду й гріх,
Моє село, мій оберіг.

Було всього і всього буде,
Та головне – в нас добрі люди!
Ми все зумієм, все здолаєм,
Хай Василівка процвітає!
                                   2009 р.
У храмі…

Сюди мене бабуся привела, В
цей Божий дім, де вірою все диха.
У храмі в Господа стояла я , мала,
І «Отче наш…» повторювала стиха.

Сто десять років храм наш височіє,
Церковним дзвоном до молитви кличе.
Він кожну душу прийме , обігріє,
До благодатних подвигів покличе.

Стоїть він на узгір’ї, наче рай,
Сіяючи на сонці куполами.
Тут нас благословляє Миколай
І щиро молить Бога разом з нами.

Сюди ідуть дорослі і малі,
Щоб вимолити в Господа спасіння,
Щоб відступили всі хвороби злі,
І заблукалим щоб дав Бог прозріння.

Тут відступає суєта земна,
І в душах спокій прагне поселитись,
Проблеми всі забудуться сповна,
І хочеться лиш вірити й молитись.

Для всіх нас церква – другий дім,
Це місце, де вас люблять і прощають.
Я всім, кого зустріну, розповім:
Ідіть сюди, тут Божий дух витає!
                                           2009 р.

Для мене школа – це життя частина…

Рідна школа

Для мене школа – це надійна пристань,
Дитинства справжній оберіг.
Колись розділить нас і час і відстань,
Та школа всіх прийме на свій поріг.

Сюди ми йшли ще зовсім малюками В
очах – то радість, то печаль, то страх,
Бо щойно ми тримали руку мами,
А тут стаємо на дорослий шлях.

Ще ніби вчора були першачками,
Вдивлялись першій вчительці в лице,
Шукаючи знайомі риси мами,
Простягши руки , наче гілки деревце.

Ми підростаємо, і знову дзвоник
Від першовересня новий вмикає лік,
І вже по пояс той колись високий підвіконник,
А за плечима – не один шкільний вже рік.

Так довго ніби тягнуться уроки,
Та швидко тануть тижні, місяці.
І так нечутно пробігають роки,
Немов спішать за нами назирці.

А школа – як із модного салону:
Цвіте і кращає ,неначе чарівна.
І всупереч фізичним всім законам
З роками все молодшає вона.

А наші мудрі вчителі
Знання й добро несуть у світ на славу.
Вас Бог обдарував великим правом Почесна
Ваша праця на Землі!

Ще очі Ваші блиску не позбулись –
Душевні сили тратите сповна,
Прикривши молодість душі і серця юність,
Лягає Вам на скроні сивина.

І закрадеться думка іншим разом:
Та сивина – то, мабуть, кожен з нас.
Це той букет, який даруєм часом
З незнань, нерозумінь, пригод, проказ

І хочеться сьогодні Вам сказати
Найкращі, щирі і палкі слова,
І школу з днем народження вітати,
Хай йде про неї слава світова!

А вчителям ми хочем обіцяти
Прикласти всі можливості і сили,
Щоб Ваші всі старання оправдати,
Щоб честь свою і школи не зганьбили.

Бо школа - це не просто лиш будівля,
Та, де кімнату називають «клас».
Це дзвоник, парти, заняття, дозвілля,
Це діти, вчителі, це кожен з нас.

Для мене школа – це життя частина,
Його яскрава, світла сторона.
Коли про мене скажуть: «Це – Людина!»
То вдячна школі буду я сповна.

Живи, учи і слався, рідна школо,
У зелені і квітах потопай,
І перемогами дивуй усіх довкола,
Заозерненська школо, процвітай!
                                           2009 р.

Випускникам …

Летіть у даль широку журавлями,
Та не забудьте теплий голос мами,
І пам’ятайте строгу ніжність тата,
І м’ятний подих батьківської хати.

І де б не були ви – далеко , близько,
Ідіть вперед , не опускайтесь низько.
Несіть із гідністю звання «людина»,
І хай минає вас лиха година.

І не забудьте в суєті ніколи
Бджолиний гомін-дзвін своєї школи.
Нехай він струн душі торкнеться
І теплим щемом в серці озоветься.

А мати, вчителька, рідня попросять Бога,
Щоб сльози, труднощі і будь-яка тривога
Обходили вас завжди стороною.
Ідіть вперед дорогою прямою.
                                          2007 р.

Звучить для нас дзвінок останній…
(звернення одинадцятикласників)

І ось настав цей незвичайний,
По-справжньому величний день.
Звучить для нас дзвінок останній,
Мелодії шкільних пісень.

Позаду одинадцять років,
А це чималий шмат життя,
Позаду зошити, уроки,
Туди немає вороття.

Шкільні історії, пригоди
Ще довго будуть на устах.
Без особливої нагоди
Приходитимуть навіть в снах.

І безтурботність вся позаду,
І ритм стихійного життя.
Натомість же нові принади
Нам відкриває майбуття.

Нам досі зрозуміти важко,
Що вже настала мить ота,
І кожен з нас, як вільна пташка
Летить із рідного гнізда.

В душі - і щастя, і тривога,
У серці – радість і печаль.
Вперед нас зве нова дорога,
А за минулим – щемний жаль.

Ми вдячні вам за всю роботу,
Розумні й добрі вчителі.
За ласку, мудрість і турботу
Уклін до самої землі.

Прийміть подяку нашу щиру,
Хай буде доля золота,
Нехай у радості і мирі
Проходять всі ваші літа.

Батьки! Хороші, добрі, милі,
За серце й руки золоті
Ми вам віддячити не в силі,
Ви стільки нам дали в житті.

І досі нам усім щастило,
Росли в любові, прагнули весни.
Та світ навкруг такий мінливий,
Нові турботи відбирають сни.

Ми виправдаєм ваші сподівання,
І труднощі не обламають крил,
Ми виконаєм ваші побажання,
Хоч і яких це вимагало б сил.

Як мудро каже вічний кумир,
Карбує мозок одна з його фраз:
«Не стоит прогибаться под изменчивый мир,
Пусть мир этот прогнется под нас».
                                                      1998 р

У нас чотири роки за плечима…
(звернення четвертокласників).

Ми – ваша гідна і достойна зміна,
Ми – трішки теж випускники.
У нас чотири роки за плечима,
Цей досвід дав свої знаки.

Вклоніться щиро і низенько
Цій стежці, що в життя вела,
Вона, як перша борозенка,
В країну мудрості звала.

Згадайте день той урочистий,
Коли уперше за дзвінком
Зайшли у клас ви світлий, чистий,
І вперше аркуш променистий
Зацвів невпевненим рядком.

Не забувайте цих щасливих,
Веселих, безтурботних днів.
І пам’ятайте особливо
Своїх чудових вчителів,

І, може, вперше за ці роки
Юнацьке серце защемить...
Ви зрозумієте в цю мить,
Що так співуче, так високо
Цей дзвоник вже не задзвенить.

Тож пам’ятайте, ви – надія
Для вчителів, батьків, для нас.
Із смутком в серці ми за вас радієм
Наш випускний одинадцятий клас!

 З раннього

***
И снова осень у порога,
Как тень разлуки и тревог.
В такой короткой жизни много
Ещё не хоженых дорог.

И грусть охватывает душу,
Воспоминания – грядой.
И сердце вырвется наружу,
Не по душе ему покой.

В окне – дождливая дорога,
Листок задумчиво кружится…
И только осень у порога –
Душа к весне уже стремится…
                                       1988 г.

***
Рыдала ночь в моей печали,
И сердце билось, как шальное,
Слова любви во мне кричали,
А слышал ты совсем иное…

Мы были рядом, но не вместе,
Меня ты видел, но иную.
В моей душе звучала песня,
Но ты не понял, что люблю я.
                                          1989 г.

Будь человеком

Мы ждем от жизни очень многого,
Как, впрочем, и она от нас.
И часто осуждаем строго
Очередной её проказ.

А жизнь – она, конечно, сложная.
Но ведь зачем иначе жить?
Зачем частично, осторожно
И ненавидеть, и любить?

Ведь в чувствах нет – наполовину,
А можно только целиком –
Любить, страдать и даже сгинуть,
Но …не оставить на потом…

И лучше, если скажут прямо,
В чем ты ошибся, в чем ты – пас,
Чем незаметно роют яму,
Клевещут за спиной на вас.

Пусть много есть труднорешимого,
Но совесть ведь – главней всего,
И станет пусть она вершиною,
Сознанья мерой твоего.

Мы ждём от жизни необычного,
И интересного мы ждём.
И если жертвуем привычками,
То это значит – мы живём.

Живем, приветствуя случайности,
Себя отдав во власть судьбы,
И даже если огорчаемся,
Мы ей несём свои мольбы.

И пусть случилось непоправное,
Не злись, но и не унывай.
Будь человеком – это главное,
И благородство не теряй.
                                    1988 г.
Утро

Прозрачной дождинкой упала роса
И глазом сверкнула хрустальным.
Игривый свой взгляд устремив в небеса,
Их образом стала зеркальным.

А солнечный луч, темноту унося,
Коснулся росинки ладоньюРассвет
прошептал: «Новый день начался…¬
Зевнул колокольчик спросонья.
                                       1988 г.

***
А сердце жаждет настоящего.
Оно не терпит лжи, замены.
И, говорят, всё преходящее,
Но что же вечно, неизменно?

Любовь, весна, мечта, страдание?
А может время быстротечное?
А может вечно ожидание
Любви большой, чистосердечной?

И люди ждут, и люди верят
В любовь, в судьбу, в счастливый случай.
И чувство времени потеряно,
Но годы многому научат

***
Впереди – разлуки неизбежность…
А в глазах твоих всё та же нежность.
- Разве мы не сможем друг без друга?
Разве так болезненна разлука?

В будущее общее не верю,
Распахнула я прощанья двери.
Лучше – раньше, дальше будет больно.
Лгать друг другу нам уже довольно.

На тебя смотрю – и сердце плачет…
Ты прости, я не могу иначе,
Прогони обиду, боль, не надо…
Мне  сама судьба за все расплата.
                                               1990 г.
***
Припудрил снег земли морщинки,
Моложе стала вдруг она…
Как на лице её слезинки,
Реки застыла глубина.

И мир весь замер , околдован,
И ветер слушал сказку сна,
Вся в драгоценнейших обновах
Застыла стройная сосна.
                                               1990 г.

Ночной этюд

Улыбнулся месяц холодом вечерним,
Подмигнула зорька, падая с небес,
Нежно обнял ветер тёплым дуновеньем,
Важно и спокойно поклонился лес.

Соловей, как в сказке, вспомнил чудо-песню,
Встрепенулись ветки , сбросив тишину…
Ты со мною рядом, мы с тобою вместе,
Две души создали музыку одну.
                                                        1990 г.
Надежда

Надежда в сердце живёт по-разному:
То улыбаясь миру прекрасному,
Пылая, как большой костёр,
То угасая с силой неистовой,
И оставаясь крохотной искоркой,..
Но что умрёт она – это вздор!
И разувериться – не заставите,
Мне этим только лишь сил прибавите
Искру разжечь и все забыть,
И не жалеть, о том что было,
И вспомнить то, о чём забыла,
Любить, надеяться и жить!
                                         1990 г.

Вдохновение

Ах, мир мой необъятный,
И ветер ароматный,
Душа любви полна.
А солнца луч так ярок,
И каждый миг – подарок,
И в воздухе весна.
И все ликует рядом,
И все приносит радость,
И неба синь ясна…
Листва шумит, играясь,
Иду я, улыбаясь –
Мечтой озарена!
                               1990 г.
Вечерний мотив

Прошла безмерная печаль,
Так часто душу посещавшая.
И прошлого ничуть не жаль,
Ведь так чудесно настоящее.

Вся ожиданием полна,
Считая каждый миг разлуки,
Шагов знакомых у окна
Однажды я услышу звуки.
                                    1990 г.

***

По зову робкому истерзанной мечты
Спаситель, Бог, ко мне явился ты.
Нарушив дум привычную струю,
Ворвался в душу спящую мою.

Твой ясный взор разбил оковы сна,
И в сердце дерзко расцвела весна,
И, растоптав обыденный покой,
Ступила я в безумный мир иной.

Всё удивляясь, как же я жила,
Вдруг поняла – ты тот, кого ждала.
И посмотрев с неизмеримой высоты,
Почувствовала сбыточность мечты.

Любовь моя, мой ангел, милый мой,
Нам счастье предначертано судьбой.
Я всех сомнений прежних лишена –
В тебя безумно, милый, влюблена.
                                                 1990 г.
Осень

Остыла утомлённая земля,
Дождём студёным освежилась,
И бодрой быть стараясь зря,
Багрово-золотой принарядилась.

Но осень – это не рассвет,
В ветвях нарядных – грусти тень
Печальный рассыпает свет,
Роняя листья, как прошедший день.
                                             1990 г.    
***

А были же люди намного беспечней,
Рыдали, страдали, но как веселились!
А ныне?.. Задраили души, как люки, навечно,
И в узком мирке своём уединились.

Чужая беда их сердца не тревожит,
Скорее всего даже жить помогает,
И радость других не волнует их тоже,
И музыка нежная не впечатляет.

Когда растерялись душевные струны?
И где мы открытость души потеряли?
Зачем же, надеясь на счастье, фортуну,
Сполна мы и зависть , и злобу узнали?

Как жить в этом мире жестоком и грязном
Так хочется, чтобы все чуткими стали,
И чтобы желать и мечтать не напрасно,
И чтобы на лицах улыбки сияли.
                                                        1990 г.    

Философия чувств

Безумие творит мечту –
Безудержную, страстную, большую.
Любовь рождает чистоту,
В ней пылкий взгляд и нежность поцелуя.
Душа нам дарит теплоту,
Когда она сама, как жар, пылает,
Но человек свою мечту
Своими же руками разрушает,
И грубо топчет чистоту,
И душу пылкую безумно охлаждает,
Расчёт и трезвый ум приобретя.
Благоразумье чувства побеждает,
Оно бесплодно. Разве что дитя его –
Холодный разум. – Сердце умирает.
                                                        1990 г.    

***
Звучит пустынная печаль
На жутком сердца погребеньи…
Безумно жаль, безмерно жаль
Любви и страсти, вдохновенья…

Пускай приходит в сердце грусть,
Воспоминанья навещают.
Пусть разум дышит, но и пусть
С собой он чувства совмещает.
                                                1990 г.    

***
А боль в душе казнит и ранит,
Как длинен календарь разлуки.
И всё вокруг ничуть не манит –
Обрывки фраз, пустые звуки.

Все вместе вдруг пропали силы…
Ты улыбаться не спеши.
Ты чуткий и услышишь, милый,
Печальный зов моей души.

А время вдруг остановилосьИ
как сравнить ту суету
С тем, что пространство разделилось
На то, где ты и – пустоту.

И не влечёт ничто мирское,
Как это глупо – расставаться,
Мне нужно встретиться с тобою
И в этой встрече оставаться.
                                           1991 г.
***
Знойный день превратился в угрюмую ночь,
В монотонно стучащие капли…
Я пыталась отправить печаль свою прочь,
Но терпения нити ослабли…
                                           1991 г.

Одессе…

Знойный город,
Скучный, суетливый,
Где давно гостила чистота.
Здесь всегда с тобой в разлуке, милый,
Здесь всегда на сердце грусть и пустота

Жуткий город!
С праздностью фальшивой
Пёстрым тряпкам ставящий цену…
За желанье сделать жизнь постылой
На тебя взвалю я всю вину.
                                                1991 г.

Сон

Снится сон дочурке милой,
Кротке - мудрецу.
В спящем глазике застыла
Скука по отцу.

Долгожданный миг наступит,
Папа в комнату войдёт.
Дочке кубики он купит –
Дочка с кубиком заснёт.
                                  1992 г.

Распахнутые детские глаза…

В ресничках крохотных запуталась слеза
Желая стать солёным ручейком,
Распахнутые детские глаза,
Вам этот мир ещё так не знаком

Он так огромен, так необъясним,
В нём много неудач, успехов.
Вы будете всю жизнь общаться с ним,
Пускай же слёзы будут лишь от смеха.
                                               1991 г.

***
Вдруг робкий стук воспоминаний
Развеет мыслей скучных прах…
Я вспомню светлый миг свиданий,
И трепет рук, и блеск в глазах.

И вечер, соловьями полон,..
Вздыхает тёплою струёй,
Он нашим чувством околдован,
Он – покровитель наш с тобой.

Я помню каждый жест и слово,
И звон мелодии ночной
В звучаньи воздуха хмельного,
И всё для нас, для нас с тобой.

Воспоминаньям ставят свечи
Не смея прошлое вернуть,
Но ты в душе храни тот вечер
И повтори… когда-нибудь.
                                       1995 г.

Рідним і близьким

Донечці

Тобі сьогодні вже шістнадцять,
І ти вже зовсім не мала.
З дитинством важко розлучатись,
Та юність в гості вже прийшла.

Хай все найкраще із дитинства
Тобі у спадок перейде.
Хай щастя, як разки намиста
Огорне майбуття твоє.

Хай все міняється на краще,
Хай в серці музика співа,
І хай почуєш ти уперше
Жадані і святі слова.

Хай мрія, що була учора
Така далека і п’янка,
Вже завтра, або дуже скоро,
Здійсниться, хоч вона яка!

Віктусю, донечко, з любов’ю
Всім серцем хочем побажати
Кохання, радості й здоров'я,
Бо це за гроші не придбати.

Хай світ тобі не буде сірим,
А небо буде голубе.
Ти знай, ми в тебе дуже вірим
І дуже любимо тебе!
                                2007 р.

З ювілеєм тебе, любий тату!

Ювілей – це свято не старості,
І хай серце не знає втоми.
Це вінчання мудрості і радості,
Коли знаєш, для чого ми й хто ми.

З ювілеєм тебе, любий тату!
Не сумуй, це ж лише 60.
Ще попереду всього багато,
Ще на ноги підняти внучат.

Віка, Лія, Улянка й Алінка…
Серед них ти живий процвітай,
Як заквітчаний цвітом барвінку
Ювілейний пухкий коровай.

Ти ж у нас молодий і завзятий,
Слава Богу, минула біда.
Сильну волю не можна зламати,
Коли справді душа молода.

Ти зумів цю біду подолати,
Бог продовжив життя це земне.
Бо ночами молилася мати:
«Нехай смерть мого сина мине!»

Діти, внуки, знайомі в окрузі
Довели, що ще світ не збіднів
На добро, співчуття і на друзів,
Є ще місце для справ і для слів.

Та найбільше боролась дружина –
Наша мама – твоя половинка,
Твоя муза, опора, єдина,
Найжіночніша в світі жінка.

І ось ти тут тепер серед нас –
Повний мудрості і краси,
І в очах ще вогонь не погас,
60 ще тобі й не даси.

Довго жити тобі ми бажаєм
Без тривог і серйозних проблем.
Щиро любим тебе й поважаєм,
Своє серце тобі віддаєм.

Здоров’я і сили хай тобі прибуде,
І відійдуть проблеми всі.
Грибів у лісі хай ще більше буде,
І не виводяться у річці карасі.

І хай тебе не подолає втома,
Бо ліс без тебе жити вже не звик.
Тобі ж ніколи не сидиться вдома,
Бо ти у нас «дід Гріша – лісовик».

Не хворій, усміхайся частіше,
Тобі усмішка так до лиця,
Хай онуки життя твоє тішать,
І йому хай ще довго не буде кінця.

P.S.
І ще – хай довго ми усі живемо,
І хай в житті панує радість, щастя, спокій,
Бо дуже хочу написати я поему
Хоча б на твоїх 90 років!
                                           2007 р.

Брату Саші

За роком рік життя кудись несеться,
І ось вже перших 30 привалило.
Це вік такий, коли ще все вдається,
Коли в гармонії твої бажання й сили.

Це вік чудовий, коли все ще буде,
Бо пройдена якась третинка шляху…
І радості й добробуту прибуде,
Бо зовсім ти не схожий на невдаху.

Мій любий братику, я так тебе вітаю,
Як можуть найрідніші привітати,
І стільки всього я тобі бажаю,
Що на словах це важко передати.

Тебе хай любить твоя мила Надя,
І почуття щоб було це взаємним,
В сім'ї нехай панує не безладдя,
А завжди буде затишно й приємно.

Щоб виправдала всі твої надії
Перлинка ваша – донечка Аліна.
І хай душа за неї лиш радіє,
Хай добра вона буде і сумлінна.

А в перспективі, може через рік,
Я дуже щиро хочу побажати,
Щоб немовляти щирий сміх
Заповнив щастям вашу хату.

У тебе є все те важливе,
Котре за гроші не придбати:
Сім’я, любов, здоров’я, сили –
Умій в житті це цінувати.

Хай буде вдосталь благ земних:
Грошей побільше без мороки,
Щоб менше думав ти про них,
А краще мрій про щось високе.

Живи щасливо, без тривог,
Живи у злагоді з собою,
Хай скрізь боронить тебе Бог,
А зло обходить стороною.
                                           2007 р.

День народження Іванки

Оце прекрасненьке дитя –
Це свято вашого життя,
Це щастя, спокій і відрада,
Усіх бажань і мрій услада.

Коли долають почуття
Неспокою, образи, болю,
Ти подивись на це дитя,
Що так змінило вашу долю.

А, може, сум тебе колись
Гризе і душу непокоїть,
Ти в оченята подивись –
Це серце завжди заспокоїть.

Нехай удачу вам несе,
Спокійні ночі, світлі ранки,
Любов і щастя попри все
Вам ваша донечка Іванка.

Нехай з Алінкою вони
Будуть і дружні, й нерозлучні.
Хай грають їхні голоси
На струнах щастя милозвучно.

І хай вітає вас щодень
Привітним усміхом малечі,
Хай буде святом кожен день,
В душі хай не настане вечір!
                                   2009 р.

Племінниці Аліночці

Схожий на квітку твій ранок життя,
Срібними росами вмитий.
Люба Аліночко, миле дитя,
Пуп’яночок нерозкритий.

Гарна, розумна, найкраща моя,
Справжня усім помічниця.
Як же я хочу, щоб доля твоя
Легко плила, як водиця.

І щоб у щасті могла ти рости,
І щоб не було сутужно,
І щоб з малою Іванкою ти
Жила щасливо і дружно.

Зичу тобі я добра зорепад,
Щасті й достатку доволі.
Хай же тобі подарує Господь
Щедру на успіхи долю!
                                    2009 р.

Раїсі Дмитрівні

Відлітають роки, як хмаринки легкі,
Дні кудись несуться, тижні, місяці.
Як трудяща птаха, стомлена лелека…
Де взялись і звідки 70 оці.

Випало на долю Вам немало горя,
Та важке й болюче час зарубцював.
Сильні дух і тіло, бо нелегка доля.
Ваш твердий характер волю гартував.

За життя ніколи не було спочинку,
Все в труді, в роботі, з потом на чолі.
Скільки справ зробила ця маленька жінка –
Руки загрубілі, вічні мозолі

Але серце добре і душа широка
Вміщує у себе весь великий світ.
Кому необхідна чуйність, допомога
Ви, забувши втому, спішите до всіх.

Ви несете гідно це звання – учитель!
Всі знання і сили дітям віддали.
Ким тільки не стали Ваші учні в світі,
Скрізь частинку серця Вашого несли.

Було всього в серці й на життєвій ниві:
Більше – сірих буднів, менше – справжніх свят,
Та усе ж Ви, мамо, думаю, щасливі,
Бо прожили славних, плідних 70.

Є в Вас весла-крила, що тримають міцно:
Ваші славні, вмілі, дорогі сини,
Ну а ми з Галинкою – люблячі невістки,
Шану й щиру вдячність радо принесли.

І, звичайно ж, внуки Вас вітають щиро:
І дрібні, й дорослі – п’ятеро внучат.
Вам бажають просто – сонця, щастя й миру,
Хай у серці струни радісні звучать.
                                                   
Ви живіть нам , мамо, ще багато років
У добрі й здоров’ї, без гірких тривог.
Щоб в душі – горіння, а на серці – спокій,
Хай завжди, в усьому Вас боронить Бог!
                                                       2007 р.

Нашому Ігорю

Здається, недавно – ще в школі уроки,
Студентські, а згодом армійські роки…
Життя – це робота, це рух. Це неспокій.
У пам’яті все це лишає знаки.

І так промайнуло, як мить, півстоліття –
Серйозний рубіж, визначний ювілей.
З бажанням здоров’я, добра , довголіття,
Зібрала ця зала найкращий гостей.
Бо наш ювіляр є для всіх нас порадником,
Він втілює завжди добро й простоту.
Геолог-розвідник з душею романтика,
Приземлений Богом в міську суєту.

Ти книг прочитав уже цілі полиці,
І все переймавсь про здобутки малі,
А сам збудував щонайменш півстолиці,
Хіба не достойний це слід на Землі?

Ти фільми радянські цитуєш напам’ять,
Бо прагнеш до того життя, що пройшло,
То молодість нас безшабашністю вабить,
Та вже не повернеться те, що було.

Та хочеться знати, чи варто вертати?
У тебе ж і серце й душа молода.
Коли ще і досвід життєвий додати,
То вийде людина, як ти , золота.

Ти швидко прижився у древньому Києві,
Він став тобі начебто рідна домівка,
Та ми добре знаєм, що ти живеш мрією
Вернутись в свою дорогу Василівку.

Ти сад посадив, маєш дочку і сина,
І звів у столиці чимало будинків,
І любиш, цінуєш свою ти дружину,
Та в праці і досі не маєш ти спинку.

Син, дочка, невістка – це серця частинки,
Надія твоя, що продовжує рід…
Й слова особливі про жінку Галинку –
Єдине кохання і твій оберіг.

Сьогодні прийшли тобі шану віддати
Всі родичі й друзі – єдина сім'я.
Ми хочемо щастя тобі пожати,
Хай збудеться найзаповітніша мрія твоя.

В сім'ї щоб був лад, і здоров’я, й достаток,
Щоб діти несли свою вдячність батькам,
У серці – щоб спокій, в думках – щоб порядок,
Живи до ста років на радість всім нам.

А хочеш – приїдь у свою Василівку,
Криницю копай, на рибалку ходи,
Бо ти ж без роботи, як пастух без сопілки,
Як вітер без хмар, джерело без води.

Дозволь нам хоч ще раз тобі побажати
Удачі і щастя, любові без меж…
Вітають племінниці, брат твій і мати,
Всі родичі, друзі, свати і я теж.


Юзько Ніні Володимирівні

Вік жінки прийнято не називати.
Сьогодні ж - славний ювілей.
І це ще зовсім небагато, Це
думка всіх оцих гостей.

Це роки мудрості і досвіду,
Для жінки – справжньої краси.
Не тої ранньої, що вдосвіта
Не встигла випити роси,

А тої вправної, умілої,
Що з мудрим блиском у очах,
Ще молодої, а вже зрілої,
В якої погляд не зачах.

Багато вже чого минулося,
Та більше все ж таки настане.
Тебе на цій життєвій вулиці
Ні ніч , ні вечір не застане.

За рогом юність вже лишилася,
Та в серці молодо завжди.
За обрій сонце не скотилося Воно
сіяє з висоти.

Твій ювілей – це свідок щастя,
Добра, родинного тепла.
Що не вдалося, хай удасться,
Щоб доля світлою була.

В сім'ї ти справна і сумлінна,
Все завжди робиш, як годиться.
А знаєш, на івриті «Ніна» Це
значить, «госпожа», «цариця».

Тож хай твій Петя, коли треба,
Здійснить усі твої бажання:
Дістане зірку , схилить небо …
В сім'ї хай буде мир , кохання.

І хай синочки – соколята
Вам виправдають всі надії,
Добро хай буде вашій хаті,
І хай усі за все радіють.

В цей ювілейний день чудовий
Всіх благ бажати кожен рад.
Гостей всі тости і промови
Нехай помножаться в сто крат.

Хай бог пошле багато років
Здоров’я, щастя, процвітання.
Хай не настане сум і спокій,
Нехай здійсняться всі бажання!
                                       2009 р.

Андрущенку Віктору

Ти завжди був для мене старшим другом,
В дитинстві – став дорослим старшим братом.
Тобою я хвалилася подругам,
І хлопчакам, як треба захищатись.

Ти був дорослим, але я, до речі,
Завжди з тобою була лиш на «ти».
Якійсь там першокласниці, малечі,
Писав мені із армії листи.

Виводив, як у прописах, уважно,
Щоб я сама зуміла прочитати
В шість років це було поважно –
Листи від прикордонника-солдата

Стирає час цю вікову різницю,
І ти такий ще гарний, молодий.
Ніхто з гостей не може погодитись,
Що ти святкуєш ювілей піввіковий.

Це слово «ювілей» і не пасує,
До твого вигляду воно не підійде.
Отож домовимось – ми день народження святкуєм,
А день народження – це діло молоде.

Тому бажаємо тобі любові :
Від Валі, дочки, внука, від батьків.
Хай подарують зорі вечорові
Все те, чого найбільше ти хотів.

Хай щастя в тебе з долею зіллється,
Здоров’я хай проллється через край,
А золоті ключі від твого серця
Лиш Валентині ти навік віддай.

Ти ж – Віктор, значить – переможець.
І подолати при бажанні можеш все.
Що побажаєш – те зробити зможеш.
Лиш сильним людям притаманно це.

Живи в добрі, у щасті і здоров’ї,
Щоб не було ні горя, ні тривог.
Хай будуть сни і мрії веселкові,
А від біди нехай боронить Бог.

День хрещення Гонти Настусі

День хрещення – це справжнє свято
Для вас і вашої Настусі.
З цим днем прийшли вас привітати
Всі найрідніші люди, друзі.

Від сьогодення і довіку
Хай береже її Господь,
Хай дасть рокам багато ліку,
Хай не болить душа і плоть.

Дівча, як сонечко розквітле
І зовсім не таке , як ми.
Ми всі – із світла і пітьми,
Дитя ж – з одного лише світла.

Тож хай воно вам сяє скрізь.
Всі будні й свята зігріває
І тут не стримати вам сліз,
Бо щастя більшого немає,

Як пригорнути це маля,
Відчути його запах ніжний,
Який розтопить кризу дня,
Холодну злість і погляд сніжний.

Попереду – нове життя,
Де кожен день – нова подія.
Щоденне суєтне буття
Прикрасить вам Анастасія!

Бо перший склад і перший крок,
І вперше вимовлене слово
Це подвиг, свято і урок,
За них ви все віддать готові.

Ви знаєте, що ім’я Настя
Римується зі словом щастя.
Так вийшло мабуть неспроста,
Ця фраза зовсім не пуста.

Тож хай щастить завжди в усьому
Малечі цій і всьому дому,
Адже з сьогоднішнього дня
Її ще й Бог охороня.

А молодим батькам дитяти
Я хочу щиро побажати
Кохання, миру і добра,
Щоб доля світлою була.

Ви дуже сильно не журіться,
А рідним щиро поклоніться:
Команда з дідусів, бабусь
Не дасть пропасти з вас комусь.

Найбільше ж дякуйте ви Богу
За щиру й гарну допомогу –
За визначну для Вас подію –
За дівчинку Анастасію!
                                  


С днём свадьбы!

Милые вы наши Игорь и Алёна!
День сегодня ваш – вы молодожёны!
Мы вас поздравляем с этим светлым днём,
Искренне желаем счастья вам во всём!

Позвольте совет вам родственный дать:
Что делать , как жить, чтоб счастливыми стать?
Одну лишь вам формулу надо узнать:
Слова все должны здесь кончаться на – АТЬ:

В семье никогда не кричАТЬ, не брюжчАТЬ,
С улыбкой друг друга с работы встречАТЬ,
С любовью всегда целовАТЬ, обнимАТЬ,
И ни в коем случае не огорчАТЬ.

Обиды и мелкие ссоры прощАТЬ,
Друг другу всегда и во всем уступАТЬ,
Супруга, супругу любить, уважАТЬ,
Семейный бюджет пополнЯТЬ, умножАТЬ.

Мечтать и мечты свои осуществлЯТЬ,
И в меру работАТЬ ,и отдыхАТЬ,
Уметь друг друга поддержАТЬ
И никогда не обижАТЬ.

Очаг семейный охранЯТЬ,
Огонь любви чтоб не унЯТЬ,
Свой род достойно продолжАТЬ –
Детишек крепеньких рожАТЬ.

Жену нельзя бранить, ругАТЬ
И даже голос повышАТЬ,
А мужа надо ублажАТЬ:
Кормить, поить и одевАТЬ.

О праздниках не забывАТЬ:
Сюрпризы делАТЬ, поздравлЯТЬ,
В семье все даты отмечАТЬ,
Спиртным не злоупотреблЯТЬ.

Друг друга вкусно угощАТЬ,
Друзей на ужин приглашАТЬ,
Родителей не забывАТЬ,
Не плохо бы и нас позвАТЬ.

И если все вам выполнЯТЬ
Процентов хоть на двадцать пЯТЬ,
То удостоитесь вы стАТЬ
Семейной парой на все пЯТЬ.

Ещё хотелось пожелАТЬ
Вам горькой жизни не узнАТЬ.
И лишь сегодня мы опЯТЬ
Вам «Горько» будем все кричАТЬ!
                                              2008 г.


Невеселюк Людмилі Володимирівні

Наш директор – капітан
Бороздить він океан
І обходить рифи й скали,
Судно щоб не зруйнували.

І санстанції, й комісії,
Перевірки і ревізії,
Протоколи і накази,
Документи і укази.

Школа – рідний Ваш причал,
Хай буде поменше скал.
Ця учнівська «Бригантина»
Плисти впевнено повинна.

В штиль, і в бурю, в шторм, і в шквал,
Вмійте втримати штурвал,
Щоб плила шкільна ця шхуна,
І всміхалась їй фортуна!

Щоб на берег наш несло
Щастя , успіх, а не зло,
Щоб легким було весло,
І з погодою везло.

Найцінніший скарб – знання
Ми даруємо щодня,
Щоб воно на дно не йшло,
А всім користь принесло.
Хай Вам сила прибуває,
І удача не минає.
Щоб здійснити цю мету –
Зловіть рибку золоту.

Попросіть про три бажання
Учням – сили і старання,
Вчителям – добра й кохання.
Вам і школі процвітання.

Хай наповниться цей день
Звуками дзвінких пісень,
Вдячним поглядом дітей,
Щирим захватом гостей!
                                  2009 р.

Смагіну Івану Івановичу

Сьогодні в нас чудове свято!
Всі побажання – щирий дар.
І ці слова – це Вам посвята:
Іван Іванович – наш ювіляр!

Активний, сильний, добрий і завзятий,
Із блиском в погляді, і в справах оптиміст,
Хто любить гумор не лише у свята,
До всього має здібності і хист.

Біолог, фізик і знавець природи,
Юний тваринник і початківець - агроном.
Той, хто не піддався злому вітру моди,
А залишився жити в злагоді з добром.

Як будівельник будівельнику бажаю,
Щоб дім стояв ваш міцно на любові,
Щоб був він вам земним куточком раю,
Де розуміння в погляді, в півслові.

А як біолог я біологу бажаю
Фізичних сил, щоб це життя прожити,
Достойно йти з початку і до краю,
І так, як зараз, Бога і людей любити.

Як агроному агроном бажаю,
Хай довго ще життєве поле колоситься,
І радує нас всіх таким врожаєм,
Який комусь лише у мріях сниться.

І побажаю, як митець митцю
Наснаги, творчості, любові, процвітання.
Щоб не згасав в душі вогонь кохання,
І щоб сіяли щастям очі Влада й Тані.

І як знавець знавцю я побажаю
Почути список всіх заслужених похвал.
І хоч я Вас ще дуже мало знаю,
А враження, що Ви – універсал.

Ми любим Вас і щиро поважаєм.
І скажу я вже як поет поету:
Здоров’я, сил і радості бажаєм,
Віри, спасіння і «многая лєта»!
                                              2009 р.

Валентині Купріянівні…

Чудовий день, прекрасна дата –
В душі у Вас буяє свято,
Років не будем рахувати,
Бо їх ще зовсім небагато.

Не питай у жінки про роки Вона
завжди світиться красою.
І хоч вік дає свої знаки,
Погляд знову сяє новизною.

Щедре літо свято принесло,
Запросивши дружно на гостину.
Рідні, близькі, друзі за столом,
Щоб вітати дорогу людину.

З днем народження, наша рідна,
Шлемо Вам найщиріший привіт.
Нехай небо сміється погідне,
І хай Бог подарує сто літ.

Не дуже Вас плекала доля,
В житті було немало горя,
Та все Ви гідно пережили,
Це ж скільки треба віри й сили!
Ви світла, сонячна, гостинна
З ім’ям чудовим «Валентина»,
Що у перекладі з латини
Це значить сильна Ви людина.

Ви справді завжди енергійна,
В роботі, клопотах постійно
В руках завзятих все горить,
Усе виконується вмить.

Ми хочем щастя побажати,
Його за гроші не придбати.
В сім'ї – родинного тепла,
Щоб доля світлою була.

Щоб кожна мрія Вам збулася,
І чоловік Ваш, дядя Вася
Хай прагне Вам, як буде треба
Зорю дістати і схилити небо.

Хай Ваші внуки Саша й Настя
Лише примножують вам щастя,
А Ваша гордість – Паша, Лєнка, Коля
Хай прикрашають Вашу долю.

Єгипет, море і курорти
Хай витіснять село й городи.
Ви будьте завжди молодою,
Веселою і запальною.

Живіть у щасті і здоров’ї,
У злагоді і без тривог,
І хай ні дня не буде без любої,
Хай всюди Вас боронить Бог!
                                        2008 р.

Чорній Галині Петрівні

У Галини у Петрівни
Особливий день настав
Скільки тут гостей поважних
Наш святковий зал зібрав.

Урочистості і свята
Не обходились без вас
Сміху й музики багато
І концерти просто клас.

Де лунає Ваш баян –
Настрій піднімається
Всі , що плакали й журились
Враз розвеселяються.

На уроках ваших гарних
Ми вчились співати
Нас тепер спинити мало
Лиш аплодувати.

Хочем Вам пропонувати
Щоб продати магазин
І на гроші ці придбати
Новий білий Лімузин.

Ви на ньому приїжджати
Будете до нас не раз
Щоб таланти відбирати на концерт
В програму „Шанс”.

Візажисти і артисти
В нас знайдуться хоч тепер.
А наскільки нам відомо –
Ви прекрасний режисер.

Хоч робота ця незвична,
Та вона вам по зубах
Бо на конкурсах столичних
Ви бували не у снах.

Заозерне прославляли
В передачі „Ширше круг”
І в „Кларнетах” участь брали
Чорна й тріо Лавренчук.

От таку ми вам пораду
Підкидаєм слушну
І до пенсії прибавка
І бальзам на душу.

А торгівлю покидайте,
Там творчості мало
Краще грайте і співайте –
Ми усе сказали !
                              
Андрущенко Валентині

В цей літній день – чудове свято,
Прекрасна і знаменна дата.
Роки не можна називати,
Та 30 – зовсім небагато.

Для жінки – це пора цвітіння,
Це, мабуть, кращий вік в житті,
Роки прозріння і горіння,
Думки – сміливі й молоді.

Ти – світла й сонячна людина,
Завжди привітна і гостинна.
Сьогодні чути ти повинна:
«Найкраща в світі – Валентина».

Нехай понад усе на світі
Тебе обожнює твій Вітя,
Хай вас осяє променисто
Взаємних почуттів намисто.

Ти – працьовита і завзята,
І вправності не позичати.
Умієш смачно готувати
І рідних щиро частувати.

Тож хай дарує кожен день
Мелодії дзвінких пісень,
Хай сонце душу осяває,
І щастя в домі прибуває.

В сім'ї щоб не було проблем,
Нерозумінь, болючих тем.
Щоб відмічалась кожна дата,
А будні всі були, як свята!


                          П’єси

РІПКА НА СУЧАСНИЙ ЛАД
(п’єса-казка)

Дійові особи: автор, дід Панас, баба Горпина, внучка
Еля, собака Жук (Жак), кіт Мурчик, мишка Мишара.

Автор:
Жили-були дід Панас
І баба Горпина.
До них внучка приїжджала
З міста на гостину.

Дід забрав свої паї,
Взявся господарювати,
Мати щоб харчі свої,
Ще й онучці помагати.

Вийшов дід оглянуть лан,
Кинув він хазяйським оком,
Та кругом лише бур’ян –
Весь дорідний та високий.

Зажурився фермер наш:
Що тут, друже мій, сказати –
Хоч не сіяв він цей раз,
Та надіявся зібрати.

Тут зненацька наш Панас
Так з розгону зачепився,
Що за мить одну – лиш р-р-раз:
З розмаху ногами вкрився.

Аж скипів хазяїн бравий:
Дід: - Можна так анфас розбити!
Та це ж ріпка, Боже правий,
Що ж оце його робити?

Це ж фортуна, це ж удача!
Серед поля бур’яну
Хтось на радість нам, ледачим,
Посадив її одну.

Автор: Заходився дід тягнути…
Тягне, а вона сидить.

Дід: - Що ж робити, як тут бути?
Автор:  Допомоги йде просить.

Дід: - Гей, Горпино, не барися,
Це буває раз в сто літ.
Ріпку витягти берися
З бур’яну на білий світ.

Репортерів приведемо,
Видатних газетярів,
В Гіннес-шоу попадемо
Хоч на старості років.

Ти ж поглянь, яка, одначе,
Як Говерла у степу.
Як це я їїне бачив
Таку статну й молоду?

Баба: - Ти, Панасе, не крути,
Що, забув, як рік назад
Виписав насіння ти
«БРС – фруктовий сад».

Я поїхала в совбез –
Знать, обдурює старий!
Так і вийшло: БРС –
Бур’ян різносортовий.

Той «елітний» твій бур’ян
Позаймав город і лан.
Гроші ти ж віддав всі геть,
Навіть ті, що склав на смерть.

Що ж чекать від тебе знов?
Не хочу й не буду!
Я – на фабрику краси!
От де роблять чудо.

Ліпосакцію зроблю,
Пеньки підлатаю,
Силікони приліплю –
Ніхто й не впізнає.

А там дивись і не пізно
Почати кар’єру,
Знайти «мужа престіжного»,
Ще й «міліонера».

Дід: - Чи ти, бабо, нас на старість
Хочеш осміяти?
Ти б узяла віник в руки,
Щоб поприбирати.

Павутиння по кутках
Могла б позбирати,
А то в хаті літо бабине
Буде вже літати.

А свиней ти хоч годуєш?
Скажи по секрету,
Бо так ребрами гримлять
Наче не ти , а вони сіли на дієту.

Та що з тебе вже візьмеш,
Крім того, що взяли:
Лиш реклами в голові,
Та ще серіали.

Слава Богу , є у кого
«Помощі» благати:
- Внучко, Ельочко, дитино,
Вийди-но із хати.
Будем ріпку вдвох з тобою
З бур’янів таскати.

Внучка: -Ты, дедуля, обнаглел,
У меня ведь столько дел:
Я как раз вот в интернете,
В объявлениях в газете.

Дід: -Знову цей зв'язок модемний
З віртуальним женихом.
Внучка: - Ну, дедуль, ты хоть и древний,
А с прогрессом ты знаком!

Значит так, на эту тему
Ты мой сайт запечатлей.
Дід: - Якщо виникнуть проблеми?
Внучка: - Дабл ю Эля ком ю ей.

Разве что обед поспеет,
То к столу я ломанусь,
А тащить свеклу ту вашу
Однозначно не берусь.

Автор:  Зажурився дід Панас,
Хоче слави заробити.
Залишився один шанс –
Братів менших попросити.

Був у нього давній друг,
Спав у буді, як годиться.
Старий, добрий песик Жук,
Тут він міг би пригодиться.

Автор: - Дід кричить, гука щосили:
Дід: -Жуче, друже, виручай!
Із земельної могили
Тягти ріпку помагай.

Автор:  Жук ліниво потягнувся:
-Ти, старий, що, не в курсах?
Я давно в «таможню» впхнувся,
Весь в «почоті», при грошах.

Це в відпустку я приїхав,
Оформляю візу.
А у буду так заліз,
Пробую, чи влізу.

Та і звуть мене не так,
Як ти звик гукати.
Я не Жук давно, а Жак,
Соромно не знати.

Допомоги не чекай,
Панасе, від мене.
Все що було, забувай –
Молоде, зелене.

Автор:  Дід у розпачі кричить,
Мурчика гукає:
Дід: -Де ти, Мурчику мій, де?
Вже життя немає.

Автор:  Приповзає кіт ліниво
У дідову хату.
На Панаса, як на диво,
Дивиться лупато.

Кіт: -Ти, Панасе, або лох,
Або з іншої планети!
В тебе що, мобільник здох,
Що кричиш на весь куток:
«Де ти, Мурчику мій, де ти?»

SMS-ку б надіслав,
Повідомив про стан справ.
Перед Муркою мені
Соромно за тебе.
Думаєш,живеш в селі,
То й мукати треба?

А якщо там щось носить,
Чи тягнути, може.
Ти Мишару попроси,
Він тобі поможе.

Гривню там якусь даси,
То він буде радий,
Чув, на біржі він стоїть,
Там малі оклади.

Мишка: - Чую, тут про мене мова.
Помиляєтесь, братва.
Є робота в мене «кльова»,
І зарплата немала.

Я на службі в Елі-внучки,
І тепер я не Мишара.
Після першої получки
Підвалила мені шара.

Поміняв я статус
(Де ваша усмішка?)
Мене звати кажу ж –
Комп’ютерна мишка.

А про ріпку зразу
Скажу без возіння,
Подзвони, Панасе,
У службу спасіння.

Автор:  Зажурився дід Панас,
За голову взявся.
Не знайшов він допомоги,
Хоч як не старався.

Все змінилось:
В них лише власні інтереси.
Та хіба вся суть у цьому
Людського прогресу?

То чому ж нас до чужого
Тягне так, як плюс до мінуса?

…Не попала ріпка дідова
Ні в салат, ні в книгу Гіннеса.


СУПЕР-КОЛОБОК
(п’єса-казка)

Автор:
Жили – були дід і баба,
Вередливий дід, нахаба.
Що малому , те й старому,
Бабі хоч тікай із дому.

Не дає старий спокою,
Сидить з книгою новою.
І по сто разів на дню
Замовляє він меню.

Так надумав старий дід
Заказати на обід
Не спекти окорочка,
А смачного колобка.

Дід:
- Ти вже, бабо, покидай
Свої мелодрами
Йди – но тісто замішай,
Поміняй програму.

Автор:
Баба каже: - Може, я
Яєчню підсмажу
А дід грізно: - Цить, стара
Роби те, що кажу.

Бабі нічого сказати,
Поплелась хазяйнувати.
І проворненько ,й завзято
Стала тісто готувати.

Баба:
І сироватки, й мукиці,
Соди, оцету, кориці,
Пачку масла, шість яєць,
Гарний вийде Колобець!

Поки серіал іде,
Колобок якраз зійде.
Суну я його на ніч
У мікрохвильову піч.

Автор:
Доки пара проглядала
Кримінальний детектив,
Колобок через шпарину
Понавчався різних див.

І коли набухли щоки,
Підрум’янилися боки,
Колоб наш дверцята зніс
І поплентався у ліс.

Ходить, бродить , розглядає,
В кожен кущик заглядає.
Тут назустріч йому Заєць,
Знаменитий пострибаєць.

Заєць:
Ей, Хот-дог, іди сюди,
Не наклич собі біди.
Я, як пес, вже зголоднів,
Бо не їв аж вісім днів.
Врожаї вже всі зібрали
І ретельно заховали.
Ситуація така,
Що зжую і Колобка.

Колобок:
Щось багато, куций, хочеш,
Мені голову морочиш.
Маю гарний я сопрано
І співаю непогано.

Заєць:
Що ж, співай, як годен ти,
Пісня може помогти.
Апетит я свій тримаю,
Ще хвилинку почекаю.

Колобок:
(мелодія пісні «Сів коник на листочок»)
Дід з бабою у хаті
Лишились спочивати,
А тут мені вухатий
Погрожує завзято.

Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти ,зайцю, начувайся.
Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти ,зайцю, начувайся.

Автор:
Тільки Колобок замовк,
куцого перехитривши,
на дорогу вийшов Вовк,
колобочка перестрівши.

Вовк:
Що за запах на весь ліс,
Забива чутливий ніс?
Слина котиться густа,
Їжа проситься в уста.

Стережися, Колобочку,
Я даю тобі відстрочку.




Пісня хай звучить прощальна,
Це останнє вже бажання.

Колобок (пісня)
Зустрів я щойно зайця.
Його я обдурив.
Тебе я не злякався,
Йди геть, не говори.

Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти, вовче, начувайся.
Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти, вовче, начувайся.

Автор:
Лиш він пісню заспівав,
Тут Ведмедя хтось наслав.
Йде, бреде звір клишоногий,
Аж вгинається дорога.

Ведмідь:
Ох і зустріч, ну й удача!
Лиш в казках таке я бачив.
Сам , один, без охорони
Колобок, яка персона.

Унікальний варіант
Особливий провіант.
Можна з медом,можна з маслом,
Ох і поласую класно!

Колобок (пісня)
Це в тебе марні мрії,
Я утекти зумію.
Тебе я не боюся
І весело сміюся
Хоч ти і ведмідь, хоч ти і ведмідь,
Тебе я не боюся.

Автор:
Від ведмедя відхрестився,
Ще один герой зустрівся –
Пишна й горда, як цариця,
Розфуфирена лисиця.
Лисиця:
Ой, кого я бачу, браво!
Мій улюблений десерт.
Повечеряю на славу,
Починай вже свій концерт.

Знаю казку я цю гарно,
І стараєшся ти марно.
Шлях один твій, Колобок,
Мені, хитрій , у роток.

Колобок ( пісня)
Забудь про свої плани,
Тут все не так погано.
Готуйся, люба Лиско,
Розв’язка дуже близько.

І нам у фінал,і нам у фінал
Добавився рядок.
Я всіх обхитрив,я всіх обхитрив
Я – Супер – Колобок.

Всі ( пісня )
Він всіх обхитрив, він всіх обхитрив
Він – Супер – Колобок!

ЛІЦЕЙ КАЗКОВИХ НАУК
(п’єса-казка)

Мальвіна (ведуча).

Всіх зі святом, любі друзі!
Є в мене новина:
Про сенсацію в окрузі
Скажу я, Мальвіна.

Це не блеф, не просто звук.
Це таки подія.
Ліцей «фентезі» наук
Для кожного мрія.

Тепер з різних міст і сіл,
Справжніх і казкових.
Всі , хто хоче, приїздіть
До нашої школи.

Бо ліцей цей загадковий
Відкриваєм вранці
Не у Києві чи Львові,
А у нас , в Паланці.

А сьогодні просим ґречно
Абітурієнтів,
Яких візьмуть, безперечно,
До числа студентів.

Та в ліцей наш потрапити
Не так то і просто
А співбесіду пройти,
Вдатись умом, ростом.

Головне - переконати
Приймальну комісію,
Що вам треба поповнити
Студентську дивізію.

Ось і список вступників,
(внесені тут зміни):
Першим вчитись в нас хотів
Із Гут Дуратіно.

Дуратіно.

Дуратіно я моторний,
Хлопець, хоч куди козак.
Сам я парубок проворний,
Не попадусь я в просак.

Добирався я із Гут,
Йшов золоотвалом,
Ось я перед вами тут,
Хіба цього мало?

Хочу стати я студентом
Вашого ліцею,
Вже і днюю і ночую
З мрією своєю.

Я прощупав наперед
Про умови вступу.
На контракт, не на бюджет,
Щоб гризти науку.

Вчитись тут в мене бажання.
Вже готую тестування!
Тата Карла розкручу,
Всі науки охвачу.

Ваш ліцей мені поможе
Чоловіком стати, й може
Голова моя вербова
Стане враз, неначе нова.

Дерев’яне моє тіло,
Як сірник би, вмить згоріло.
Мрію у найближчий строк
Тіло з м’яса і кісток.

Бачте, що у мене з носом,
Та й дивлюсь я трохи косо.
Це заїхали у зуби
Мені в василівськім клубі.

Я навчуся всіх наук
І енциклопедій.
Куплю собі ноутбук,
Буду в Інтернеті.

Мальвіна

Переконливе бажання!
Вас беремо на навчання.
І віднині, ви – студент,
А не абітурієнт.

А наступна в списку – дамочка:
У вас усе готово?
Червона Банданочка,
Вам надам я слово.

Червона Банданочка.

Хелоу, друзі, я вже тут!
Що тут новеньке роздають?
Відкрили нову ви «кантору»,
Тож зарахуйте мене скоро.

Бо що я бачила в житті?
Лише бойовики круті.
І крім бабусиних хот-догів
Не куштувала я нічого.

До вас заходять супермени,
І бізнесмени, і спортсмени.
Бажання маю я шалене,
Щоб не забули ви про мене.

Навчитись хочу модних танців,
А потім стати диск жокеєм,
Щоб «зажигати» вдень і вранці,
А не ходити по музеях.

Мальвіна

Наш ВУЗ престижний і крутий,
І що за танці безпросвітні?
Якщо не зміните свій стиль,
То й ми не будемо привітні.

Червона Банданочка

Коротше кажучи, я мрію
Звання дістати - Міс Бандана,
,
Весь світ об’їздити волію,
Хіба бажання це погане?

Щоб не хотів мене зустріти
Ніякий Вовчик-Сіромаха,
І не зумів перехитрити,
Як мою родичку -невдаху.

Мальвіна

Ну що ж, ви нас переконали.
Бо ці вовки вже всіх дістали.
Ніде від них нема проходу,
Ото ж тепер берем вас сходу.

Що це? Звідки? Що за гості?
Лише шкіра й лише кості.
Тип якийсь влетів нестерпний.
Ага, ось це – Кощій Смертний.

Кощій – смертний.

Хочу стати я безсмертним,
Ну а я - звичайний смертний:
Кинув пити і курити,
Думав буду довго жити.

П’ю козяче молоко,
Сиджу на дієтах,
Вчу систему голодання
По відеокасетах.

Та з усього толку мало,
Здоров’я підкачує.
Може в вашому ліцеї
Щось мені призначено?

Серце ниє, болять нирки,
Схуд, пожовк і спав з лиця.
А тепер ще й слух «заглючив»
Життя тягне до кінця.
Колька коле, дме живіт
І схватив радикуліт.

Мальвіна

Помогти вам кожен рад,
Та у нас не медсанбат.
Переконливе щось треба,
Якщо справді є потреба.

Кощій – смертний

Скрізь обмани й шарлатани,
Ви – мій порятунок.
Поможіть стати безсмертним,
Бо життя, як трунок.




Щоб побачити в натурі,
Як цвіте Паланка,
Як здійснив Зернопродукт
Свої обіцянки.

І чи варто було нашим
У те Євро лізти?
Чи знімуть клеймо «позору»
Наші футболісти.

Мальвіна

Ну, а це – серйозна справа
І мета глобальна.
Є в нас способи безсмертя,
І оригінальні.

А тому ми вас беремо
До нас на навчання.
Може, відповідь знайдете
На свої питання.

А це що за голограма?
Що це за худоба?
Аж під трьома номерами
Лиш одна особа.

Змій Горинич (три герої)

Я - не просто Змій Горинич.
Я – філософ ,вчений, лох.
Так буває: у людині
Не один сидить, а втрьох.

Я - типовий спецефект,
Модно - три в одному.
Супер-новий це проект
Не спішіть додому.

Маю я три голови,
Поєднання влучне:
Одна їсть, а друга п’є,
Третя за них мучиться.

Мальвіна

Ви – такий оригінал.
Нащо ж вам учитись?
Справ у вас і так завал,
Можна й не журитись.

Змій Горинич

Я не вчитися прийшов,
Бо розумний дуже.
Просто діло я знайшов Думка
не байдужа:

Хочу ось у вас на святі
Вам в пригоді стати,
Кольорові я вогні
Можу видихати.

Можу також в вихідні
Дім охороняти.
Якщо треба, буду навіть
Гавкати й кусати.

Вмію гарно я літати
Навички хороші.
Можу я вас всіх катати,
Лиш готуйте гроші.

Підіб'єм тепер баланс:
За таку промову
Вимагаю я аванс,
Нагадаю знову:

Щоб життя гірким не стало,
Не кислим, як «уксус».
В кожен рот – шматочок сала
І по чупа - чупсу.

Мальвіна
Зараховуєм ми вас,
Нам такі згодяться.
Ось обіцяний аванс,
Залишайтесь, братці.

Ой біда, не видно списка.
Хто ж наступний наш вступник?
Зараз ми побачим зблизька,
Хто ж такий до нас проник?

Чебуратор

Я - жахливий Чебуратор,
Український варіант.
Вийшов людство захищати,
Із майбутнього десант.

Родич в мене є казковий,
Хлюпік, безхребетний тип.
Я ж сучасний, супер - новий.
Супермен, супермужик.

Знаю я військову справу,
Все про напади й фронти.
Ви ж навчіть мене на славу
Етики і доброти.

Сильно довго не складайте
«Положітєльний отвєт».
Ви мене не доставайте
Хочу дати вам «совєт».

Поки в серці в мене пусто,
І нема там доброти.
Посічу всіх на капусту,
То ж беріть мене в брати.

Ми з Гориною якраз
Можем об’єднатись,
Конкурентів всіх нараз
Будем розганяти.

Мальвіна
В нинішніх скрутних умовах
Важко жити тільки з миром.
Чебуратора ми візьмеш,
Хай послужить рекетиром.

О, Дюймовочко, привіт!

Рада Вас вітати,
Скільки зим і скільки літ,
Вас і не впізнати.

Ну ж бо, розкажіть секрет
Модельного зросту,
Чи тримались ви дієт,
Чи все дуже просто?

Дюймовочка

Що ж тут скажеш – все банально,
Без всякого плану,
На душі, тобто морально,
Мені так погано

Зріст модельний – не для жарту –
Це від харчування:
ГМО і консерванти
Увечері й зрання.

Хочу знати думку свіжу,
І про все дізнатись,
Як знайти здорову їжу
Й вірно харчуватись.

Жири, білки, вуглеводи –
Все збалансувати,
Вітаміни, соки , води
Вміти вибирати.

Мрію стати я міністром
Харчової галузі
Щоб село, містечко й місто
Гарно харчувалося.

Ваш ліцей – це перша ступінь
До моєї мрії.
Поможіть – і я поступлю,
Вірте, я – зумію.

Мальвіна

О, Ви нас переконали,
Бо бажання гарне.
Отже, Вас зарахували –
Старались не марно!

…Гостроносий силует
Заступає обрій …
Ох, знайомий цей портрет,
Тільки очі добрі.

Не впізнати її як?
Парасоль, Лариска.
Це ж славетна Шапокляк.
- Ну, підходьте близько.

Що сюди Вас привело?
З чим Ви завітали?
Про Вас знає все село,
Хіба цього мало?

Шапокляк

Слава ця мені не мила,
Я за іншим сюди йшла.
Довго голову сушила,
Доки думка надійшла.

Досить буркати і злитись,
Лише пакості робити.
Вже давно пора спинитись ,
З усіма у мирі жити.

Бо насправді ж я не зла,
У душі я справна.
Репутація ж така
Склалася ще здавна.

То ж прийміть у вашу школу,
Хай побачу відтепер,
Як поводяться довкола,
Научіть мене манер.

Мальвіна

Що ж! Пориви благородні.
Як же Вас не взяти.
Думаю, всі будуть згодні
Вас зарахувати.

…Хто це мчить до нас із лісу,
Лиш топочуть ніжки?
А де гноми? Чом сама
Синьоока Білосніжка?

Білосніжка

Хто б подумав колись-десь,
В старій, давній казці,
Що змінився хід увесь
По чиїйсь – то ласці?

Гноми раз мої прийшли
Втомлені з роботи
І розмову почали
Разом, як по нотах.

Заробили трохи грошей
На своїх халтурах,
І мене послали вчитись
У шкільних цих мурах.

- Доки, - кажуть,- ти нам будеш
Нянькою, служанкою.
Іди, вчися, відтепер
Станеш колежанкою.

Я й не мріяла по це
У лісах прадавніх.
Там про кожне деревце
Знала все напам'ять.

Про рослини, про комах,
Про усіх звіряток,
А у школі - просто жах !
Так всього багато!

Мальвіна

Білосніжко, не тремти!
Все не так і страшно,
Досвід гарний маєш ти,
У буде все класно.

При бажанні можеш ти
Книгу написати.
«Всі загадки лісові» Так
її назвати.

…А оце що приповзло?
Не вгадать, щоб як хотіла.
На добро, а чи на зло,
Нас відвідала Тортіла.

Тортіла

Поспішала поступити
В вашу академію.
Мріяла чогось навчитись,
Заробити премію.

Трохи припізнилась, діти,
Але все у нас - окей.
Хоч, щоправда, академія
Перевтілилась в ліцей.

Поки я до вас повзла
Мене думка «посєтіла»,
Що не вчитись я ішла,
А сама б чогось навчила.

Довго думала – гадала,
Де найбільший маю хист.
Я б у тренери подалась,
Бо спішу на перший свист.

Жаль, нікуди не встигаю,
Та дарма, це не біда,
Інших бігать понавчаю,
Як гірська швидка вода.

Ще я плаваю « не хіло»,
Також вмію я пірнати,
Адже я таки Тортіла,
Ви повинні мене знати.

І хоч вам нема спокою,
Робите все невпопад.
Я ж сама була такою
Триста літ тому назад.

Мальвіна

О, ви справді такі древні?
Якщо так, то будьте певні:
Взяти вас приречені
Місце забезпечено.

…Що за музика лунає,
Звеселяє душу?
Хто це на ходу дрімає? –
Я спитати мушу.

Напівспляча красуня

Я - красуня напівспляча,
Звуть мене Орися.
Сниться раз: пливе удача,
Годі вже журиться.

У Паланку, у ліцей,
«Принці» поз'їжджались.
В сон повірила я цей.
Моє серце «зжалось».

Може знайдеться той «принць»,
Мене поцілує.
Хай проснусь нарешті я,
Й життя не марную.

Сумно мені жити,
Горя через край,
Хочу я радіти,
В серці водограй.

Може, врешті перестану
Бродити ночами,
Знов нормальною я стану,
Буду разом з вами.

Є тут пацани хоробрі?
Зжальтесь наді мною!
Надоїло, люди добрі,
Бути вже марою.

Тільки в мене є поправка
В сучасному стилі:
Зараз час такий непевний,
«Принці» мої милі.

Стільки вірусів, хвороб
В світі розвелося,
На повітряний цілунок
Я лише згоджуся.

Ось нарешті я проснулась,
Сни порозганяла.
Усім щиро посміхнулась,
Красунею стала.

Хоч не вчитись я прийшла
Своє  щастя тут знайшла!
Отож, можна похвалитись:
Хтось вступає, щоб учитись,
А хтось хоче одружитись.

Мальвіна

Групу вдалу ми набрали,
Всіх ретельно відібрали.
Отже зразу без вагання
Приступаєм до навчання.

Так як вже сьогодні свято:
В шкільної родини,
Треба гарно привітати:
Школі – іменини.
Хай почують всі довкола:
З днем народження , люба школо!


Дванадцять місяців
(новорічна п’єса)

Коли бажання всі збуваються,
І чудеса всі відбуваються?
Ви здогадались, певна річ ,–
Лише у Новорічну ніч!

Нагоду маєм подивитися,
Як врешті можуть тут зустрітися
12 наших місяців,
12 молодців-братів.

Хоч ми вважаєм їх родиною,
Та мусять жити самотиною.
Сьогодні ж – особливий час:
Зібрались всі вони у нас.

Зустрічайте – неперевершений січень!

- Снігом я укрив поля,
Хай спочине вже земля,
Заморозив ріки, став,
Інеєм гілки прибрав.

Я старався недарма,
Може, матінка-зима
Ці старання запримітить,
Похвалить мене, відмітить.

Хоч я й так з братви своєї
Маю кращі привілеї:
І щоразу я, щорік
Починаю Новий рік.

А ще скільки днів підряд
Маю цілий список свят:
І різдвяні, й новорічні.
Всі ці свята – тільки в січні.

Найлютіший місяць – лютий!

- Тут мене так представляють,
Наче гіршого немає.
Я,звичайно, хлопець лютий,
Але хто одягся й взутий,
Той на мене не зважає
І образи не тримає.

Лижі,ковзани, санчата,
Нумо, хлопці та дівчата!
Вік мені не лютувати,
Скоро й весну зустрічати.

Але прошу – на прощання
Наше вдовольніть прохання:
Заспівайте нам нову,
Пісню гарну, зимову.

(звучить пісня про зиму)

Найпримхливіший місяць – березень!

Я несу перший промінь весни,
Я вплітаю берізкам сережки,
Я запрошую сонячні сни,
З перших квітів гаптую мережки.

Я – улюблений місяць жінок
Не тому, що такий же примхливий,
А тому, що як з квітів вінок,
Я дарую їм день особливий.

Для сестричок, бабусь, матерів
Не шкодуйте усмішок в це свято.
Море радості, квітів, дарів –
Не забудьте ви їх привітати.

Найквітучіший місяць – квітень!

Легким дотиком теплих долонь
Розбужу я ще сонну весну,
Її душу палку, як вогонь,
Ніжно звільню від довгого сну.

Вмить засяє умита земля
Розмаїттям нових кольорів,
Забринить молоденька трава
Між барвистих квіток килимів.

Защебечуть співучі пташки,
І проклюнеться перший посів.
В квітні місяці квітніть і ви,
Цього б я щонайбільше хотів.

Найпрекрасніший місяць – травень!
Я несу вам і дощ, і тепло,
І буяння природи несу.
Уявіть, щоб мене не було,
Ви б не бачили справжню красу.

А ще скільки дарую вам свят…
Пролетить за уроком урок,
І для любих моїх школярат
Прозвучить вже останній дзвінок.

У дворі, на городі, в саду
Народився я з раннього рання.
Відпочити вже треба, піду,
Заспівайте ви нам на прощання
Про матусю мою, про весну.

(звучить пісня про весну).

Найвеселіший місяць – червень!

Я відкрию ворота у літо,
Насолоджуйтесь сонцем, теплом.
Із духмяним ,червневим привітом,
З щирим серцем, любов’ю, добром.

Полуниці, пахучі сунички,
Спілі вишні, черешні смачні,
Сироїжки, бабки і лисички,
Трави й квіти мої запашні.

Пляж і сонце, розваги й робота –
Все даю я можливість пізнать.
А самому спочити охота,
Натрудився, пора вже й поспать.

Найспекотніший місяць – липень!

Літа я золота середина.
Я багатий на щедрі дари:
Є смородина, аґрус, малина,
Якщо ти не лінивий – бери!

В липні бджоли-трудяги кружляють,
То збирають нам липовий мед.
І пісні там купальські співають
Гарно так, за куплетом куплет.

Найпрацьовитіший місяць – серпень!

Для розваг нема часу –
Я вам хліба принесу.
Весь в роботі, як бджола,
А робота ж немала:

На роботі і на ниві
Я збираю урожай,
Щоб усі були щасливі,
Мали вдосталь, через край,
В кожнім домі, в кожній хаті
Всі рум’яний коровай.

І цибулю, і картоплю,
Помідори, огірки,
Перець, дині, баклажани
Вам дарую залюбки.

За пророблену роботу
Виявіть таку турботу –
Ви про літо заспівайте,
А мені пора, прощайте!

(звучить пісня про літо)

Найщедріший місяць – вересень!

Серед важливих справ великих
Картина ця зворушить вас:
З букетом квітів ясноликих
Йде дитинча у перший клас.

Отож, відправивши до школи
Маленьких мудрих школярів,
Спішу бігом в садок і в поле,
Роботи стільки, що аж впрів.

Ще треба швидко позбирати
Осінні щедрі врожаї,
І літо бабине чіпляти
І на сади, і на гаї.

Найвишуканіший місяць – жовтень!

Я осінь-матінку стару
В ошатну сукню приберу.
Нехай вся в золоті й багрянці
Кружляє в величному танці.

А потім можна й політати
Над цвітом на хмарині сірій,
Пташок у зграї позганяти,
Відправити у теплий вирій.

Підмалювавши листя клена,
(Чомусь не люблю я зелене),
Поллю дощем я на поля,
Хай п’є натомлена земля.

Найтурботливіший місяць – листопад!

А я роботу всіх братів
Водночас знищити схотів.
Я здув із дерева листки,
Пригнав похмурії хмарки,

Я оголив і ліс, і сад –
На те я місяць листопад.
Зробив із листя килими –
Відкрив ворота для зими.

Я не жорстокий і не злий,
Я просто створений такий,
Щоб землю, зморену роботою,
Укрити ласкою й турботою.

Давайте ж їй по догоджаємо –
Осінню пісню заспіваємо.

(звучить пісня про осінь).

Найдобріший місяць – грудень!

Хурделицю-метелицю запрошу,
Все навкруг сніжинками притрушу,
Сніжно-білим інеєм обнесу –
Помилуйтесь, діточки, на красу!

Як казково світиться білий сніг!
Заніміли вулиці, наче в сні.
Та розгонить тишу ту дітвора,
Не страшні морози їй, кличе гра.

Зовсім не сердитий я чоловік,
Адже всім наближую Новий рік
З дарами й сюрпризами для дітей,
З гарними надіями для людей.

Тож дозвольте свято це розпочати,
Всім добра і радості побажати!
А ви, любі діточки, час не гайте,
Гарну пісню новорічну заспівайте!


(звучить новорічна пісня). 



Сценарії


ФРАГМЕНТ НОВОРІЧНОГО РАНКУ

Снігурочка. А зараз до нас завітають новорічні гості.

Гном. Ось і я - веселий гном,
Здрастуйте,малята!
Як вам добре тут гуртом
Новий рік стрічати!

Я до вас так прибирався,
Причесавсь,умився,
Навіть в дзеркало заглянув
Мало не спізнився,

А одягся як я вдало –
Ковпачок,маніжки,
Цей костюмчик готувала
Сестра Білосніжка.

Клоун. Розсмішу я увесь світ
Лиш тримайтесь за живіт.
Там, де я – веселий сміх,
Сиплю радощі на всіх.

Я циркач і акробат,
Легко пробіжу канат,
Осідлаю самокат
Там, де я, там завжди лад.

Астролог. Любі гості! Всім привіт
Я відомий на весь світ
Подивившись в телескоп,
Я складу вам гороскоп.

Люблю зорі рахувати,
Можу долю вам вгадати,
І скажу всім при потребі,
Скільки є зірок у небі.

Мушкетер. Буде мир і спокій в королівстві
І прославиться героями земля,
Поки є на службі невловимі
Славні мушкетери короля.

Шляпа з пір’ям,обвітрене обличчя
І незмінна шпага на боку
Матінка-свобода мене кличе,
Долі я шепну: «Мерсі – боку».

Колобок. Прикотився, прикотився колобок
Із хатинки по стежинці до діток
Через річку, через ліс і через став
З Новим роком вас вітати поспішав.

Я спішив принести казку дітворі,
Щоб кружляли,танцювали ви у грі,
Щоб не було у вас горя і тривог
Сміху й щастя вам бажає колобок.

Червона шапочка
Сьогодні, справжнє свято,
Чудес на ньому так багато
Не місце тут образам і нарузі
І ми із вовком – справжні друзі.

Вовк. Ти правду кажеш, Шапочко червона,
Не місце тут образам і прокльонам.
І хочу щиро я пробачення просити.
Дозволь тебе на танець запросити.
І обіцяю бути відтепер
Я – самий елегантний кавалер.

Новий рік. Ось і я не забарився
Добридень, мої малюки,
До вас я мало не спізнився,
Бо з роком я старим зустрівся
Він досвідом своїм ділився
Висловлював і я думки:
Як рік наступний так прожити,
Щоб гідності нам не зронити,
Щоб залишались ми хороші,
І мали, щоб нарешті гроші.
Щасливі будьте, величаві
Нехай біда вас кине враз!
А зараз казочка цікава
Хай в гостях побуває в нас!

Снігурочка. А зараз діти до вас в гасті завітає казка «Рукавичка».

Ведуча. Ой, ти зимонька-зима,
В тебе жалощів нема.
Снігом вкрила наш садок
Розігнала всіх пташок

Вітер твій гуде-шумить,
За вікном мороз тріщить,
А та віхола не раз
Заганяє в хату нас.

Та не всім сидиться в хаті
Біля теплого вогню.
Дід Микола бородатий
Вийшов в лісі погуляти
Прогулятися по дню.

Він одягся потепліше:
Шапку, шарф і кожушину.
Може, в лісі веселіше?
Там, де сосни і ялини:

Довго йшов наш дід Микола
Скільки ж взимку в лісі див!
Роздивляючись довкола –
Рукавичку загубив.

Та не забарилась мишка
(злий мороз, як хмиз, тріщить)
Влізла в рукавичку нишком.

Мишка. Ось де буду взимку жить!

Ведуча. Холод злий усіх ганяє,
Хто у цьому лісі є
Жабка плигає й питає:
Жабка. Хто в цій рукавичці є?

Мишка. Ти спитай кого немає,
Холод жити не дає,
До хвоста вже дістає,
Хто відчув це – добре знає

Нам, дрібним нелегко жити,
Їжа вся під снігом спить.
Що ж лишається робити,
Як не в рукавичці жить?
Жабка. Але й нам, зеленим, важко,
Наш ставок давно замерз.
Ніде дітись бідолашним,
Можна в рукавичку теж?

Мишка. То заходь вже, бідна жабко,
Будем разом зимувать,
Бо надворі дуже зябко
Краще в рукавичці спать.

Ведуча. Ось і двоє їх, щасливих
Вже у рукавичці є.
Коли зайчик полохливий
Теж до гурту пристає.

Заєць. Ой, скажіть мені, малому,
Хто в цій рукавичці є?

Мишка. Є тут мишка-шкряботушка.

Жабка. Є тут жабка-скрекотушка.

Заєць. То пустіть туди й мене!

Ведуча. Ось і троє їх щасливих
Вже у рукавичці є.
Тут лисичка – хитре личко
Теж до гурту пристає.

Лисичка. Ой, скажіть мені, сердешній,
Хто в цій рукавичці є?

Мишка. Є тут мишка-шкряботушка.

Жабка. Є тут жабка-скрекотушка.

Заєць. Є тут зайчик-побігайчик.

Лисичка. То пустіть туди й мене.

Ведуча. Ось вже четверо їх вкупі
В рукавичці цій живе,
Коли вовчик-сірий братик
Теж до гурту пристає.

Вовк. Ой,скажіть, мені сіромі,
Хто в цій рукавичці є?

Мишка. Є тут мишка-шкряботушка.

Жабка. Є тут жабка-скрекотушка.

Заєць. Є тут зайчик-побігайчик.

Лисичка. І лисичка теж тут є.

Вовк. То ж пустіть туди й мене!

Ведуча. Ось і пятеро їх разом
Вже у рукавичці є.
Де не взявсь кабан ікластий
Теж до гурту пристає.

Кабан. Хро-хро-хро – кабан-іклан я
А у вас тут хто вже є?

Мишка. Є тут мишка-шкряботушка.

Жабка. Є тут жабка-скрекотушка.

Заєць. Є тут зайчик-побігайчик.

Лисичка. І лисичка теж тут є.

Вовк. Та і вовчик тут вже є.
Що ж, іди вже й ти, кабане,
Може, місця місця тобі стане.

Ведуча. Чути вже тріщать кущі,
Вітер завиває.
Поналякувались всі,
Лиха всі чекають.

Коли бачать – йде ведмідь
Й суне в рукавичку.
Має цей великий звір
Досить кепську звичку.

Всі. Де тебе вже помістить?
Тут і так нам тісно!
Ведмідь. Змилуйтесь, мене пустіть,
Я скраєчку, звісно.

Всі. Що ж з тобою вже робить?
Залізай!

Автор. Як трісне
Рукавичка наша вмить
Всі так налякались,
Що по всьому лісу враз
Всі порозбігались.

Любі хлопчики й дівчатка!
Ось і скінчилася казка.
Не губіть ви рукавички,
Коли ваша ласка!

В кінці – традиційні вітання Діда Мороза і Снігурочки, ігри,
загадки, новорічні подарунки.


СВЯТО УРОЖАЮ

Учні представляють оригінальні композиції з овочів і фруктів.
Свято проводиться у вигляді українського ярмарку.

1 учень.
Кожен зрячий і ходячий,
Ти на справи не зважай,
Не роздумуй ти, одначе,
На базар наш поспішай.
Фрукти, овочі, дари – все
найкраще, все бери.
Ти, Максим, часу не гай,
Вже рекламу починай!

2 учень (композиція з фруктів).
Груші, яблука, сливки –
Вибирай на всі смаки!
Ці продукти натуральні,
Може, це й звучить банально,
Проте користь капітальна,
Отже, друже, не гальмуй,
Ти не «Снікерс», фрукти жуй!

3 учень. (композиція з гарбузів).
Вибирайте гарбузи,
Кришечки не викидайте,
Можна виграти призи –
Ви свій шанс не упускайте!

Відріжте вершечок (кришечку) гарбуза. На одній із кришечок має бути
напис: «Я тікаю...». А далі шукайте продовження на іншій кришечці: «...з
математики», «... з укр мови», «...з хімії» і т.д. Один із сотні прогулів – твій.
Не упусти свій шанс.

4 учень. (композиція з огірків).
Зелененькі огірочки!
Це не з банки, і не з бочки,
З гарним смаком, з ніжним хрустом,
З найхрумкішим, як в капусти.

5 учень. (капуста).
Ти поглянь, яка капуста,
В голові в неї не пусто
І тугенька, і гарненька,
І пелюсточка чистенька
І без «Тайду» вона біла,
Бо господарі гляділи.

6 учень. (райські яблука).
Екзотичний фрукт у нас.
Покуштуй – побачиш враз
І Москву, й космічний простір.
Нащо їхати на острів?
Замість «Баунті» – нова мода:
Справжня райська насолода
Райські яблука в нас свіжі –
Для краси, ну і для їжі.

7 учень. (виноград).
Вибирайте виноград!
Класний смак і аромат!
А який із нього сік –
Він замінить вам усіх:
«Пепсі-колу», «Фанту», «Спрайт».
Він смачніший, так і знай.
Слухай спрагу – поспішай,
Винограду набирай.

8 учень. (композиція з цибулі, часнику, гіркого перцю).
Якщо набридла каша з цукром,
Чи просто солодко в житті,
Не переймайсь! Зберися духом
І спробуй гострих відчуттів!

9 учень. (грецькі горіхи).
А про цей смачний горіх
Не сказати навіть гріх,
Він хоч грецький, але в нас
Переплюне ананас,
Смак чудовий, користь є
Вітаміни він дає!

10 учень.
Інформація ця в нас
Не тримається в секреті.
Що цікавить вас цей раз –
Прочитаєте в газеті.
Є наш сайт і в інтернеті,
Всім, хто кликатиме нас,
І хто має інтерес:
WW, 3-й клас, школа, свято, точка, єс!

ЧАСТІВКИ

Ой у полі, ой у полі
Доспіла пшеничка,
Я сплету собі віночок,
Бо я невеличка.

Розкушу я свій горішок
На двоє, на двоє,
А ядерцем поділимось
З братиком обоє.

А у мене на городі
Родить бараболька,
А між нею, щей густенько
Морква і квасолька.

Ой у лузі на калині
Кувала зозуля,
А у мене на городі
Ось така цибуля!

А в моєму господарстві
Бачите, не пусто
В цьому році зародила
Ось така капуста.

Коли хочете наїстись
Каші ви від пуза,
То приходьте, подарую
Кожному гарбуза.

Ну, а хто тут солоденьким
Любить ласувати,
Яблуками й виноградом
Буду пригощати.

Ой я вийду у садочок
У садочку грушка
Зате мене усі люблять
Що я чепурушка.

Помідори й бурячки
Гарні й соковиті
Позаймали грядочки
От хазяйновиті!

Ви послухали частівку
Про дари природи
Все смачненьке, адже їжа
Не виходить з моди.

Та крім того, ви погляньте
На красу природи
Бо й краса, щоб ви це знали
Не виходить з моди.



НА ВАРТІ ДОВКІЛЛЯ
На плакаті написане гасло: «Найголовніший обов'язок людства перед майбутніми поколіннями  – зберегти навколишнє середовище придатним для нормального життя людей!»

Прогрес несе не лиш добро,
Але й загрозу для життя,
Бо служить він як джерело
Шкідливих викидів, сміття.

На жаль, розвиток транспорту і промисловості призвів не лише до поліпшення умов життя людини, а й до забруднення довкілля,зміни клімату, виникнення повеней, підтоплень, зсувів.
У 1986 році в Україні сталася найжахливіша аварія – вибух на  Чорнобильській АЕС, забруднення радіацією поширилось на площі 28 000  квадратних кілометрів.

Озонові діри,кислотні дощі,
А ще – парникові ефекти.
Стають небезпечними наслідки ці-
Людського втручання дефекти.

Аварії, вибухи, війни, терор-
Це ж чинники є катастрофи
Охоплює людство звірячий фурор
Мабутнє ж не вабить нітрохи.

Яку ж бо ми землю синам віддамо?
І що ми залишим онукам?
Пустелі,Чорнобиль, сухе джерело
І звалища нафтопродуктів?!

З надр Землі щороку видобувають 100 млрд. тонн гірських  порід, спалюють 3 млрд.тонн нафти та нафтопродуктів,з ґрунту у водоймища виноситься 500 млн.тонн мінеральних добрив.
Лише 10% корисних копалин перетворюється на готову  продукцію, решта –90% - відходи, що забруднюють довкілля.

Заповнив простір пил і бруд,
Гудуть стихійні лиха
Шкідливий для природи труд
Вже не приносить втіхи.

Вже по всій території Вінницької області діють підприємства, які  забруднюють середовище відходами виробництва. Найбільшими  забруднювачами повітря є Ладижинська ТЕС, ВО «Хімпром», цукрові заводи.
Основними забруднювачами вод є підприємство «Водоканал», водокомунальні господарства області.

І прозвучить хай, як пролог
Вам, публіка поважна
Цей гарбузовий монолог-
Послухайте уважно:

( Монолог Гарбуза з використанням ряженого овоча.)

-Мода в нас настала всюди
На заморські фрукти
У яскравих упаковках
Ці чужі продукти.

У рекламах, ресторанах,
Наче у прекрасних снах,
А моє життя погане-
На городі в бурянах.

Це моя остання роль,
Бо звучить вже, як пароль:
«Ходить гарбуз по городу,
питається свого роду...»

-Скільки буде, добрі люди
Ця довічна кара,
Скільки можу по городах
Лазить, як примара?

Наче привид комунізму
По Європі ходить,
Так старенький гарбузяка
Городами бродить.

-Як інспектор податковий
Рахує прибутки,
Так і я веду розмови
Про втрати й здобутки.

А кому вони здалися,
Ті пусті розмови?
Для врожаю ви ж створили
«Потрібні» умови:

Якщо «Регенту» купили,
То й картопля буде,
Помідори покропили,
То і їх прибуде,

На капусту, не забули
Кинути нітратів,
Бурякам підсипали
Калію й фосфатів

Для цибулі дефекату
Не забули ви додати..
Люди! Ви ж ці хімікати
Будете самі жувати!

І тепер настала черга
Мені вас питати
-І ще живі і здорові?
Ще можете встати?

***
А яскраві упаковки,
Що милують око,
Для природи не потрібні
І діють жорстоко.

Від морозива обгортки,
Пластикові пляшки, -
Стільки гарних пакуночків -
Перечислить важко.

Хоч вони такі звабливі
Й потрібні в господі,
Для довкілля геть шкідливі -
Не зникнуть в природі.

Кожен з нас, шановні, може
Тут прийняти міри:
Пляшку не кидай під ноги,
Роби сувеніри!

(Діти демонструють сувеніри, виготовлені з пластикових пляшок.)

Планета, наче пилосос
Набралася відходів
Кричить Земля старенька : «SOS!»
Звертаюсь до народів!

Спиніться, люди! Мудрі ж ви!
Погляньте всі довкола:
Ні сонця й квітів, ні трави
Не буде вже ніколи,

Якщо ми всі, «Ні! Кожен з нас
Не схаменемось вчасно
Почнем з малого: «Двір і клас
Не засміти,» - ось гасло!

За тим і школу і село,
І місто, і країну
Ми приберем. Як не було
Ні звалищ, ні руїни.

А вже природу берегти
Тут кожному під силу:
Ти менше рви, топчи, сміти,
І не руйнуй, а милуй!

Ти не зрізай кору дерев
І не обламуй гілку.
Ти не сполохай спів пташок
І не стріляй у білку.

І не пали вогонь в лісах,
І не зривай рослини,
І не руйнуй житло мурах,
Адже це все загине.

Не знищуй ти довкілля наше,
А краще так роби,
Щоби воно ставало кращим.

Ти бережи, плекай, люби!


Комментариев нет:

Отправить комментарий