6 січня
відбулись традиційні Стусівські читання «І в смерті з рідним краєм поріднюсь», присвячені
річниці великого сина Поділля, України, Всесвіту, патріота, перекладача і
критика, літературознавця і правозахисника, Героя України (2005 р., посмертно),
символа духовної незламності та свободи, автора поетичних збірок, лауреата
Державної премії Т.Г.Шевченка (1991 р., посмертно за збірку «Дорога болю»)
Василя Семеновича Стуса.
Присутні з
великою увагою слухали розповіді про життя та творчість Василя Стуса. Крім
розповіді шанувальникам поезії В.Стуса було запропоновано переглянути хроніко-документальний фільм: «Просвітлої
дороги свічка чорна».
Після перегляду фільму старшокласники ділилися своїми враженнями від побаченого та з хвилюванням
читали поезію Василя Стуса, намагалися донести до своїх однолітків той
шал почуттів поета до жінки, до свого внутрішнього Я, за яким поставали
болі народу, на його вічній дорозі до волі та щастя, бачити
Україну незалежною державою. Адже думки поет сучасні і злободенні.
Василь Стус — прямий
духовний нащадок Кобзаря. Заповіт митця: «і в смерті не боюсь я...», —
звучить як відлуння Шевченкового заповіту. І як же злилися один з одним ці
велетні: Шевченкове «У нас нема зерна неправди за собою...» відбилося у
Стусовому кредо:
Як добре те, що смерти не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті невідомих верств.
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависти,
прокльону, каяття.
Народе мій,
до тебе я ще верну
І в смерті
обернуся у життя
Своїм
стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі
доземно уклонюсь
І чесно
гляну в чесні твої вічі
І з рідною
землею поріднюсь.
(«Як добре
те, що смерти не боюсь
я...»)