Вірші Кобзар Карини

Її ім’я мов світиться, горить,
Коли почуєш серце задзвенить!
І скажуть однокласники ім’я:
Євгеніє, подружко ти моя!
Роки дитячі швидко так минули,
Ти підросла, навчилася любить!
А зараз ти вже згадуєш минуле,
І серце твоє радісно щемить!
Ти не забудеш тих чудових друзів,
Не знатимеш ти горя і біди!
Та то думки, і ти у нас ще вчишся,
Ще чуєш дзвоник, ще біжиш у клас!
І знаєм ми, як вийдеш ти зі школи,
То завжди будеш пам’ятати нас!

Є у мене однокласник,
Дуже хитрий, дуже класний,
Він не вірить в НЛО,
А ім’я його – Павло!
Він же Паша Топчанюк,
Супер, супер, супер друг!
Хоч і ростом він маленький,
Зате дуже чепурненький,
Усіх в класі поважає,
І усім допомагає!
Паша любить малювати,
У м’ячик грати і стрибати,
І кричати і сваритись,
Також любить і миритись.
Хто не хоче сльози лити,
Нумо всі з Павлом дружити!

Є в нас в школі вчителька – Галина її звати,
Географію буде залюбки викладати!
Скоро Восьме Березня – це жіноче свято,
І вона отримає подарунків багато!
Галина Михайлівна – сама наче сонце,
Що промінчиком зранку світить у віконце!
Вона вчителька, і ми повинні пам’ятати,
Що її, старшу за нас, будем поважати!
  
Налетіло білих мух,
Одягай мерщій кожух!
Вибігай, дітвора з хати,
Ми будем у сніжки грати!
Всі веселі і червоні,
Наче бурячки столові!
Та ще й баба снігова,
Буде вона от – така!

Віта – дівчинка кмітлива,
І весела, й нелінива.
Усіх Віта поважає,
У волейбол гарно грає.
Віта вміє танцювати,
Гарно вміє вишивати.
Вчиться Віта на дванадцять,
Хлопців бо ж у неї двадцять!
Віта – дівчинка гарненька,
Наче зіронька ясненька.
Але зірка догоряє,
Наша Віта не згасає!

Однокласниця моя – Валентина,
Вона дуже розумна і дуже красива.
В класі Валя усіх поважає,
З домашнім всім допомагає.
Любить Валя танцювати,
І співати, в футбол грати.
Валя гарна – пам’ятай,
Та обачність не втрачай!

На свете этом всем так суждено,
Одни рождаются, другие умирают.
И кажется, что людям все равно
Живут себе и горя будто бы не знают.
На самом деле, это все те так,
Они всегда, всегда переживают.
Любое слово, даже любой пустяк,
Их сердце, душу грустью наполняет.
Ты человек – и должен знать, не забывать,
Такой ты, как и все другие люди.
И тоже все мы будем умирать,
Но никогда уже не вернемся мы оттуда.





Комментариев нет:

Отправить комментарий