13 листопада 1838 року у сім’ї парафіяльного священика
стеблівської містечкової Преображенської церкви Семена Степановича Левицького і
його дружини Ганни Лук’янівни Трезвінської народився син Іван. Батько письменника у 40-х рр. відкрив на власні
кошти українську школу
для дітей стеблівських кріпаків. Разом з сільськими хлопчаками осягав ази
грамоти й Іван. Але школу закрив місцевий поміщик.
У 1845 році, після закриття батьківської школи,
малого Івана Левицького відвезли в Богуслав до дядька Євтропа
Трезвінського. Той повинен був протягом двох років готувати свого небожа до
вступу в духовне училище. На дев’ятому році життя Івана віддали до бурси:
батько хотів, щоб його син став священиком. Протягом шести років навчався там
майбутній письменник. 1852 року Нечуй-Левицький закінчив Богуславське духовне училище, а
наступного року переїхав у Київ, де поступив навчатися в семінарію.
Левицького ніколи не вабила духовна кар’єра, він
прагнув віддати свої сили на користь народу. Закінчивши 1865 року академію у
званні магістра богослов’я, Іван Семенович рішуче відмовився від попівської ряси і
присвятив себе благородній педагогічній і літературній діяльності.
Протягом 1865-1866 рр. він викладав російську
словесність у Полтавській семінарії. Там же написав перші свої твори — повість
«Дві московни» й оповідання «Рибалка Панаса Круть», які були надруковані 1868
року у львівському часопису «Правда». Левицький писав свої гостросоціальні
твори у надто тяжкій для української літератури час, а тому змушений був
ховатися під псевдонімом «І. Нечуй«. Службові обставини і матеріальна скрута примусили
письменника вже через рік залишити Полтаву і виїхати до Польщі. З 1866
року Левицький — учитель Каліської жіночої гімназії в Польщі.
А згодом його направили в Седлець, що на Підліссі. Тут він шість років працював
у світській гімназії.
Після шестирічного перебування в Польщі Іван Семенович почав клопотатись, щоб його перевели
вчителювати в Одесу або в Кишинів. 24 серпня 1873 р. прохання письменника
задовольнили: його призначили викладачем російської мови першої Кишинівської
чоловічої гімназії. Під час вчителювання в Кишиневі вийшли у світ його найкращі
повісті «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880).
Виснажлива вчительська й творча праця, постійне
переслідування з боку агентів Бессарабського губернського жандармського
управління, сімейна невлаштованість — усе це швидко підірвало здоров’я Івана Семеновича. З цієї причини він змушений був піти у
відставку.
Невдовзі письменник переїхав до Києва, де оселився на вулиці
Пушкінській, у будинку № 19. Тривалий час він жив, отримуючи невелику пенсію,
якої ледве вистачало на харчі та плату за квартиру. До того ж ще й хвороба
часто приковувала самотню людину до ліжка. Незважаючи на несприятливі умови для
літературної праці, Іван Семенович за два роки написав нарис «В
Карпатах», оповідання «Невинна», «Два приятелі» та інші твори..
2 квітня 1918 року у притулку для старих одинаків перестало
битися щире серце Нечуя-Левицького. Його поховали 4 квітня на Байковому
кладовищі.
Біографія та твори Івана Нечуй-Левицького в Інтернеті
http://stebliv.ho.ua/museum.html
Стеблів - літературно-меморіальний музей Івана Нечуя-Левицького
Музей Нечуй-Левицького
Іван Нечуй-Левицький.
Біографія (1838-1918)
Нечуй-Левицький Іван
Нечуй-Левицький Іван
Дві милі (Нечуй-Левицький
Іван Семенович)
Князь Ієремія
Вишневецький (скорочено)
Історичний роман
Старо-світські
батюшки та матушки
(1881 г.)
(1881 г.)
Іван Нечуй-Левицький.
Бурлачка (уривок)




Немає коментарів:
Дописати коментар