Бібліографічна довідка: Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська

29.08. 2013 - 145 років від дня народження Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської — української письменниці (поетеси, драматурга, прозаїка, перекладача, мемуариста), громадського діяча.

Донька Михайла Старицького (українського письменника (поета, драматурга, прозаїка), театрального і культурного діяча (1840-1904), племінниця Миколи Лисенка (українського композитора (1842-1912), сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської (українська поетеса, перекладач (1900-1938). 

Народилася 29 серпня 1868 р. в м. Києві в сім’ї відомого письменника і громадського діяча М. П. Старицького та С. В. Лисенко — рідної сестри композитора М. Лисенка.

Людмила Черняхівська, 1882 р.

Освіту здобула в одній з кращих київських гімназій. Перші друковані твори письменниці, зокрема поезія «Панахида», присвячена пам’яті Т. Шевченка, з’явилися 1887 р. у московському альманасі «Перший вінок», де опублікувала свої перші вірші й Леся Українка, з якою вони стали близькими подругами на все життя.

Л. Старицька-Черняхівська друкувала оповідання й статті російською мовою в «Русском богатстве», «Русской мысли», «Киевской старине». У цих виданнях вона знайомила читачів з творчістю Лесі Українки, А. Кримського.

Л. Старицька була ученицею театру корифеїв, очолюваного її батьком, організатором, учасницею і натхненницею театрального аматорства на Наддніпрянщині. Разом із сестрами Марією, Оксаною та її чоловіком І. Стешенком організовувала аматорські гуртки, писала для них водевілі, комедійні сценки, а згодом і драми («Сафо», «Апій Клавдій» та ін.).

Л. Старицька-Черняхівська була також визначним театрознавцем, їй належить чи не перший нарис з історії нового українського театру «Двадцять п’ять років українському театру». Разом з батьком створила трилогію «Богдан Хмельницький», великі історичні полотна «Червоний диявол», «Розбійник Кармалюк», «Останні орли», «Молодість Мазепи», «Руїна».

Перша чверть XX ст. була часом найвищого творчого злету письменниці. У ці роки вона пише проблемно-сімейну драму «Милость Божа», драму на п’ять дій «Іван Мазепа», п’єси «Декабристи», «Червоний півень», «Гетьман Дорошенко», «Тихий вечір» (про Т. Шевченка та його товаришів П. Куліша, М. Костомарова, В. Білозерського).

    У повісті «Діамантовий перстень», написаній у кращих традиціях історико-пригодницького жанру, йдеться про польське повстання 1830—1831 рр. П’єси Л. Старицької-Черняхівської були невід’ємною складовою репертуару українських і російських театральних труп. Переклала українською мовою лібрето опер «Золотий півник» М. Римського-Корсакова, «Аїда» та «Ріголето» Дж. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Чіо-чіо-сан» Дж. Пуччіні та ін.

Численні праці письменниці присвячені творчості М. Коцюбинського, Лесі Українки, Г. Барвінок, М. Садовського. Однією з перших вона привітала талант М. Рильського, прорецензувавши його збірку «На білих островах».

Л. Старицька-Черняхівська проводила активну громадсько-політичну діяльність: була незмінним організатором і учасником «Літературно-артистичного товариства», Українського клубу, наукового товариства в Києві, «Просвіти», київської Громади. Під час першої світової війни працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі, організовувала дитячі притулки для сиріт. У період громадянської війни, намагаючись налагодити театральну справу, засновувала нові театри. Згодом працювала в «Дніпросоюзі» — кооперативній спілці споживчих товариств, яка опікувалася культурним життям народу. Проте нове радянське життя було для письменниці чужим. Вона переспівує переважно старі мотиви.

У 1929—1930 рр. розпочався політичний процес «Спілки визволення України», сфабрикований з метою знекровлення української інтелігенції. До слідства було притягнуто й Л. Старицьку та її чоловіка. Майже півроку вони просиділи в Харківській в’язниці, очікуючи суду й вироку. У червні 1930 р. їх звільнили, засудивши «умовно».

На початку 1938 р. було заарештовано доньку письменниці — поетесу й перекладачку В. Черняхівську, яка від катувань та знущань збожеволіла. З туги помер чоловік.

20 липня 1941 р., коли вже під Києвом стояли німецькі дивізії, 73-річну письменницю знову було заарештовано. Разом із сестрою О. Стешенко, академіком А. Кримським та ще кількома київськими інтелігентами її вивезли до Харкова, далі етапом у Валуйки, а звідти, вкинувши в товарняк, повезли за Волгу.

Десь по дорозі до Казахстану й обірвався життєвий шлях Людмили  Старицької-Черняхівської. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.
       У серпні 1989 року Людмила Михайлівна разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітована пленумом Верховного Суду УРСР.

ТВОРИ

         Старицька-Черняхівська Л. Вибрані твори: драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари / Л. Старицька-Черняхівська. – К.: Наукова думка, 2000. – 842 с.

Старицька-Черняхівська Л. Діамантовий перстень: повість / Л. Старицька-Черняхівська. – К.: Веселка, 1993. – 204 с. ілюстр.

WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

      Людмила Старицька-Черняхівська  // Українці в світі: [Електронний ресурс] - Електрон. текст. – Режим доступу: http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/90430b39d367b9b1/. – Загол. з екрану. - Мова: укр.

Старицька-Черняхівська Людмила  // Літературний ярмарок: [Електронний ресурс] - Електрон. текст. – Режим доступу: http://www.lit-jarmarok.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=734&Itemid=44. – Загол. з екрану. - Мова: укр.

Старицька-Черняхівська Людмила  // Бібліотека Українського світу:[Електронний ресурс] - Електрон. текст. – Режим доступу: http://1576.ua/people/3662. – Загол. з екрану. - Мова: укр.

Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна  // Вікіпедія: [Електронний ресурс] - Електрон. текст. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Старицька-Черняхівська_Людмила_Михайлівна. – Загол. з екрану. - Мова: укр.